Украинский социальный форум
25 Апрель 2018, 16:21:26 *
Добро пожаловать, Гость. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Войти
Новости: 26 марта 2009 года - день рождения этого форума!!!
Ура! Старт дан. Пусть это событие станет началом нашей общей победы. Вместе - мы сила Подмигивающий
   
   Начало   Помощь Поиск Календарь Медиа Войти Регистрация  
Страниц: 1 2 3 [4] 5 6   Вниз
  Печать  
Автор Тема: Решения ЕСПЧ: ссылки, цитаты.  (Прочитано 22437 раз)
0 Пользователей и 1 Гость смотрят эту тему.
Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #45 : 28 Август 2011, 15:24:43 »

http://www.eurolawco.ru/practicenews/EuroCourt/2010/10/21/ECnews_2001.html
21.10.2010
Постановление Европейского Суда по правам человека от 21.10.2010 по делу «Ахматова против России» (CASE OF AKHMATOVA v. RUSSIA), жалоба № 22596/04.
30.06.1998 заявительница предъявила в суд иск к своему бывшему работодателю, требуя изменения формулировки увольнения и компенсацию морального вреда.
Суд первой инстанции 07.10.2003 заявительнице в иске отказал.
09.12.2003 суд кассационной инстанции оставил решение от 07.10.2003 без изменения. Заявительница в судебном заседании 09.12.2003 не присутствовала, поскольку не была уведомлена.
Заявительница пожаловалась в ЕСПЧ на нарушение п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод чрезмерной длительностью судебного разбирательства и неуведомлением о судебном заседании в суде кассационной инстанции.
ЕСПЧ постановил, что было нарушение п. 1 ст. 6 Конвенции по обоим основаниям, и присудил заявительнице 5.800 евро компенсации нематериального вреда.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #46 : 28 Август 2011, 15:28:32 »

http://www.eurolawco.ru/practicenews/EuroCourt/2010/09/23/ECnews_2009.html23.09.2010
Постановление Европейского Суда по правам человека от 23.09.2010 по делу «Давлетханов и другие «чернобыльские пенсионеры» против России» (CASE OF DAVLETKHANOV and other "Chernobyl pensioners"  v. RUSSIA), жалобы №№ 7182/03, 10115/04, 21752/04 и 22963/04.
В разное время заявители выиграли свои дела против властей, однако суды надзорной инстанции удовлетворили надзорные жалобы властей и отменили вынесенные в пользу заявителей судебные решения.
Заявители пожаловались в ЕСПЧ на нарушение ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод и ст. 1 Протокола № 1 к Конвенции отменой вступивших в законную силу судебных решений.
ЕСПЧ постановил, что было нарушение ст. 6 Конвенции и ст. 1 Протокола № 1, и присудил каждому из заявителей в качестве компенсации материального вреда ту сумму, которую заявитель получил бы согласно вынесенному в его пользу судебному решению. а также по 3.000 евро компенсации нематериального вреда.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #47 : 28 Август 2011, 15:31:29 »

Если кто-то найдет полные тексты этих решений, выкладывайте.
А еще я хочу найти решение (раньше где-то встречала) о том, что государство не обеспечитело возможности на обращение в суд. (Это я к тому, что не везде есть кассация). Если подскажете, буду благодарна.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #48 : 28 Август 2011, 18:50:42 »

http://www.eurolawco.ru/practicenews/EuroCourt/2010/07/15/ECnews_1961.html
15.07.2010
Постановление Европейского Суда по правам человека от 15.07.2010 по делу «Саликова против России» (CASE OF SALIKOVA v. RUSSIA), жалоба № 25270/06.
Заявительница пожаловалась в ЕСПЧ на нарушение п. 1 ст. 6 Конвенции о защите прав человека и основных свобод чрезмерной длительностью судебного разбирательства ее дела и частичным неисполнением вынесенного в ее пользу судебного решения от 22.11.2007, а также на нарушение ст. 13 Конвенции отсутствием эффективных средств правовой защиты против указанных нарушений п. 1 ст. 6 Конвенции.
ЕСПЧ установил, что период, который принимается к рассмотрению в связи с жалобой на чрезмерную длительность судебного разбирательства, составляет 8 лет и 6 месяцев.
Европейский Суд напомнил, что обоснованность длительности судебного разбирательства должна оцениваться в свете обстоятельств дела и с применением следующих критериев: сложность дела, поведение заявителя и соответствующих властей, важность исхода дела для заявителя.
ЕСПЧ нашел, что дело было в некоторой степени сложным, и заявительница ответственна за задержку в рассмотрении дела общим сроком не более 11 месяцев.
Суд учитывает, что дело заявительницы пять раз рассматривалось судами, начиная с первой инстанции, что суды не допускали проволочек в назначении судебных заседаний и разрешении ходатайств сторон.
ЕСПЧ однако усмотрел три основных упущения в ходе судебного разбирательства:
1) власти в течение 18 месяцев не могли определить суд, компетентный рассмотреть иск заявительницы;
2) общая продолжительность четырех технических экспертиз составила приблизительно 3 года. ЕСПЧ напомнил, что основная ответственность за задержку в проведении экспертиз лежит в конечном счете на государстве;
3) ЕСПЧ отметил, что решения суда первой инстанции четырежды отменялись из-за неправильного применения материального права. В этой связи Суд повторил, что Конвенция и Протоколы к ней должны толковаться как гарантирующие права, которые являются практическими и эффективными, а не теоретическими и иллюзорными. Право каждого на разбирательство его дела в разумный срок лишилось бы всяческого смысла, если бы внутренние суды рассматривали дело бесконечно, даже если длительность рассмотрения дела каждой из инстанций и не оказалась бы особенно чрезмерной. Хотя Суду и не пристало анализировать юридическое качество решений внутренних судов, Суд считает, что неоднократные возвращения дела на новое рассмотрение в рамках единого судебного разбирательства может выявить порок правовой системы. То обстоятельство, что внутренние суды рассматривали дело несколько раз не освобождает их от необходимости соблюдать требование п. 1 ст. 6 Конвенции о разумности срока.
ЕСПЧ также учел важность исхода дела для заявительницы и ее преклонный возраст и постановил, что было нарушение п. 1 ст. 6 Конвенции.
ЕСПЧ также постановил, что было нарушение п. 1 ст. 6 Конвенции неисполнением судебного решения, и ст. 13 Конвенции отсутствием эффективных средств правовой защиты против указанных нарушений п. 1 ст. 6 Конвенции.
К своим выводам ЕСПЧ пришёл с учётом своей прецедентной практики (см, в частности, дело "Кузин против России").
ЕСПЧ постановил, что государство-ответчик должно обеспечить исполнение судебного решения от 22.11.2007, и присудил заявительнице 5.000 евро компенсации нематериального вреда.

http://www.eurolawco.ru/practicenews/EuroCourt/2005/06/09/ECnews_437.html
09.06.2005
Постановление Европейского Суда по правам человека от 09.06.2005 по делу «Кузин против России» (CASE OF KUZIN v. RUSSIA), жалоба N 22118/02.

15.06.1998 заявитель инициировал возбуждение гражданского дела против ряда издательств, требуя признания его авторских прав и компенсации за их нарушения. Исковое заявление было подано в Останкинский районный суд г. Москвы.

05.11.1998 в принятии заявления было отказано на том основании, что оно должно было быть подано в другой суд. 10.12.1998 Московский городской суд отменил определение от 05.11.1998 и направил дело в Останкинский районный суд для рассмотрения по существу. 22.04.1999 Останкинский районный суд определил передать дело на рассмотрение в другой районный суд г. Москвы. 30.07.1999 Московский городской суд определение от 22.04.1999 отменил, дело возвратил в Останкинский районный суд для рассмотрения по существу. 18.12.2000 Останкинский районный суд опять определил передать дело в другой суд, а 14.03.2001 Московский городской суд опять отменил определение Останкинского районного суда и возвратил дело в Останкинский районный суд для рассмотрения по существу.

23.10.2003 дело заявителя было разделено на четыре различных дела (по количеству ответчиков), и 26.12.2003, 30.01.2004, 04.02.2004 и 05.02.2004 исковые требования заявителя были частично удовлетворены.

Заявитель жалуется в Европейский Суд по правам человека на нарушение п. 1 ст. 6 «Право на справедливое судебное разбирательство» Конвенции о защите прав человека и основных свобод чрезмерной длительностью судебного разбирательства его дела и ст. 13 «Право на эффективное средство правовой защиты» Конвенции отсутствием в России эффективных средств правовой защиты против чрезмерной длительности судебного разбирательства.

Российские власти возражали против приемлемости жалобы, указывая, что жалоба заявителя является преждевременной, поскольку судебное разбирательство еще длилось.

Европейский Суд по правам человека отклонил данное возражение, сославшись на свою прецедентную практику, согласно которой жалобы на длительность судебного разбирательства могут подаваться в Суд до окончания судебного разбирательства.

Возражая против жалобы заявителя на нарушение п. 1 ст. 6 Конвенции, российские власти указывали, что причинами просрочки в рассмотрении исковых требований заявителя были неявки ответчиков в судебные заседания, за что власти не могут нести ответственности, а также ведение судьями других судебных процессов и передачи дела от одного судьи к другому.
ЕСПЧ повторил, что разумность длительности судебного разбирательства подлежит оценке в свете обстоятельств дела и с учётом критериев, установленных прецедентной практикой Суда; в частности, с учётом сложности дела, поведения заявителя и властей и значимости для заявителя рассматриваемого спора.
ЕСПЧ счёл, что дело не было особенно сложным для разрешения. Поэтому он придерживается мнения, что общий срок рассмотрения дела судом одной инстанции более чем в пять с половиной лет не может, сам по себе, считаться отвечающим требованию «разумного срока», содержащемуся в п. 1 ст. 6 Конвенции.
Что касается поведения заявителя и ответчиков, то Суд отметил, что между 15.06.1998 и 26.12.2003 не было проведено ни одного слушания по существу. Одно заседание было отложено вследствие болезни заявителя. При таких обстоятельствах Суд не счёл установленным, что поведение заявителя затянуло процесс каким-либо существенным образом.
Что касается поведения властей, то Суд напомнил, что дело неоднократно откладывалось из-за занятости судей в других процессах и передачи дела от одного судьи к другому. Более того, задержки происходили, пока национальные суды разрешали споры о юрисдикции. Суд напомнил, что обязанностью государства является организация его судебной системы таким образом, чтобы его суды могли отвечать требованиям п. 1 ст. 6 Конвенции. При таких обстоятельствах Суд нашёл, что значительные задержки в данном деле относятся на счёт государства.
Возражая против жалобы на нарушение ст. 13 Конвенции, российские власти указывали, что у заявителя были эффективные средства правовой защиты против длительности рассмотрения дела. В частности, после рассмотрения частных жалоб заявителя Московский городской суд отменил ряд определений Останкинского районного суда г. Москвы, которыми требования заявителя оставлялись без рассмотрения. Они также утверждали, что Останкинский районный суд г. Москвы принял соответствующие меры для рассмотрения требований заявителя, каковые меры привели в судебному решению в его пользу.
ЕСПЧ нашёл, что отмена определений по различным процессуальным вопросам вследствие их обжалования заявителем не относится (не говоря уже о самой возможности относиться) к ускорению судебного разбирательства или предоставлению заявителю возмещения за случившиеся просрочки. Кроме того, благоприятный исход судебного разбирательства, сам по себе, не может рассматриваться как образующий адекватное возмещение за его длительность. Суд отметил, что российские власти не указали на какое-либо другое средство правовой защиты, которое могло бы ускорить рассмотрение дела заявителя либо обеспечить его адекватным возмещением за уже случившиеся задержки.
ЕСПЧ постановил, что были нарушены п. 1 ст. 6 Конвенции и ст. 13 Конвенции, и присудил заявителю 3.000 евро компенсации нематериального вреда.
В данном постановлении Европейский Суд по правам человека ссылается, в частности, на постановление от 29.01.2004 по делу «Кормачева против России» (CASE OF KORMACHEVA v. RUSSIA), жалоба № 53084/99.

http://www.eurolawco.ru/practicenews/EuroCourt/2004/01/29/ECnews_121.html
Постановление Европейского Суда по правам человека от 29.01.2004 по делу «Кормачева против России» (CASE OF KORMACHEVA v. RUSSIA), жалоба № 53084/99.

Заявительница жаловалась, что длительность судебного разбирательства в российских судах по ее делу, которая составила 6 лет 6 месяцев и 15 дней, была несовместима с требованием «разумного срока», предусмотренного в пункте 1 статьи 6 «Право на справедливое судебное разбирательство» Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Со ссылкой на статью 13 «Право на эффективное средство правовой защиты» Конвенции заявительница жаловалась, что в России нет эффективных средств правовой защиты против чрезмерной длительности судебного разбирательства.

Европейский Суд по правам человека в своем постановлении от 29.01.04 по делу "Кормачева против России" (жалоба № 53084/99) указал, что в данном случае иск заявительницы касался обычного трудового спора, поэтому дело заявительницы не было особенно сложным. Кроме того, Суд напомнил, что трудовые споры по своей природе требуют быстрого решения.

Имея в виду изложенное, Суд установил нарушение Россией пункта 1 статьи 6 Конвенции.

Суд также признал, что Россией допущено нарушение статьи 13 Конвенции.

Применив статью 41 «Справедливая компенсация» Конвенции, Суд обязал Россию выплатить заявительнице компенсацию нематериального ущерба и возместить ей расходы по делу.

Постановление по делу «Кормачева против России» - восьмое по счету, вынесенное Европейским Судом по правам человека по жалобам, поданным против России, причем каждым из восьми постановлений Суд установил нарушение Россией тех или иных положений Конвенции.

Решение от 06.05.2003 относительно приемлемости жалобы № 53084/99 (Кормачева против России - KORMACHEVA v. RUSSIA)
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #49 : 24 Сентябрь 2011, 11:51:04 »

РІШЕННЯ
Справа "Богатова проти України"
(Заява N 5231/04)
7 жовтня 2010 року
Стислий виклад.
У липні 2003 року заявниця звернулася до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська (далі - суд) з позовом до низки державних органів, зокрема, Управління Пенсійного фонду України в Баглійському районі м. Дніпродзержинська щодо стягнення заборгованості з виплати їй пенсії та відшкодування моральної шкоди.
Заявниця стверджувала, що розмір її пенсії, нарахованої на підставі відповідного закону, не відповідає вимозі Конституції України щодо забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно, заявниця, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, стверджувала, що до її справи повинні бути застосовані саме норми Конституції як норми прямої дії.
26 грудня 2003 року суд відмовив у задоволенні позову заявниці, зазначивши, що розмір пенсії заявниці визначений у відповідності до вимог пенсійного законодавства. Апеляційний суд Дніпропетровської області та Верховний Суд України залишили рішення суду без змін. Національні суди не розглядали та не коментували у своїх рішеннях посилання заявниці на Конституцію та обгрунтування неконституційності застосованого в її справі пенсійного законодавства.
До Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) заявниця скаржилася за ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на результат провадження у її справі; п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції - на те, що національні суди не розглянули її головні аргументи щодо неконституційності застосованого до її справи законодавства.
Дослідивши обставини справи, Європейський суд дійшов висновку, що національні суди не вчинили жодної спроби розглянути позов заявниці з точки зору конституційності законодавства, що було застосовано при нарахуванні її пенсії, попри те, що заявниця в кожній судовій інстанції наголошувала на цьому питанні. Європейський суд зазначив, що національні суди, маючи за національним законодавством, у разі наявності спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, повноваження ініціювати відкриття конституційного провадження, цілком ігноруючи вказаний аргумент заявниці - без надання у рішеннях обгрунтування для його відхилення, - хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали своїх зобов'язань за п. 1 ст. 6 Конвенції.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО:
"1. Оголошує скаргу за п. 1 ст. 6 Конвенції прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними;
2. Постановляє, що мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції;
3. Постановляє,
a) що протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці наступні суми:
i) 1200 (одну тисячу двісті) євро відшкодування моральної шкоди, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;
ii) 9 (дев'ять) євро компенсації судових витрат, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;


(b) що зазначені суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(c) що зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції".
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #50 : 24 Сентябрь 2011, 11:54:29 »

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Рішення у справі "Кормачова проти Росії"

У рішенні, ухваленому 29 січня 2004 р. у справі "Кормачова проти Росії", Європейський суд з прав людини (далі - Суд) постановив, що:
• було порушено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція), зокрема стосовно права на судовий розгляд упродовж розумного строку;
• було порушено ст. 13 Конвенції щодо права на ефективний засіб правового захисту.
Суд постановив сплатити заявниці 3 тис. євро як компенсацію за моральну шкоду, а також 200 євро на відшкодування судових витрат.

Обставини справи
Заявниця Тетяна Акунбеківна Кормачова, 1952 р. н., є громадянкою Росії, проживає у м. Гусь-Хрустальний Володимирської області. Раніше вона жила і працювала у м. Мис Шмідта (Чукотка). 31 жовтня 1996 р. заявниця звернулася до Шмідтівського районного суду Чукотського автономного округу (далі - Шмідтівський суд) з позовом до свого колишнього роботодавця - директора місцевого магазину. В позовній заяві вона вимагала сплатити їй значну суму заробітної плати, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу та належно оформити її звільнення з роботи.
Оскільки судовий процес не посувався протягом 1997 - 1999 рр., п. Кормачова скаржилася на Шмідтівський суд до багатьох вищих судових інституцій та інших органів влади.
У відповідь на одну з її скарг голова кваліфікаційної колегії суддів Чукотського автономного округу (далі - Окружна кваліфікаційна колегія) 18 квітня 1997 р. звернувся із запитом на ім'я голови Шмідтівського суду з проханням повідомити, чим викликана затримка у розгляді справи заявниці та коли буде призначене слухання. 24 липня 1997 р. голова Чукотського окружного суду (далі - голова Окружного суду) звернувся до голови Шмідтівського суду з вимогою розпочати провадження у справі, призначити дату слухання і до 20 серпня 1997 р. повідомити про це п. Кормачову. 1 серпня 1997 р. голова судової колегії у цивільних справах Окружного суду відправив голові Шмідтівського суду скаргу заявниці з вимогою повідомити його і заявницю до 25 серпня 1997 р. про перебіг провадження у справі.
13 березня 1998 р. голова Окружного суду дав вказівку голові Шмідтівського суду повідомити заявницю до 15 квітня 1998 р. про дату розгляду її скарги. Він також поінформував п. Кормачову про те, що й Окружний суд також не може розглянути її справу через його неукомплектованість, крім того, що його попередні запити до Шмідтівського суду залишилися без відповіді. Голова Вищої кваліфікаційної колегії суддів 30 березня 1998 р. дав вказівку голові Окружного суду розглянути скаргу заявниці і вжити необхідних заходів.
20 квітня 1998 р. голова Окружного суду попросив голову Шмідтівського суду пришвидшити процес та повідомити його до 20 травня 1998 р. про перебіг розгляду справи, попередивши також, що за подальшого зволікання розгляду він буде змушений звернутися до Окружної кваліфікаційної колегії.
18 травня 1998 р. Шмідтівський суд доручив Московському районному суду м. Гусь-Хрустальний допитати заявницю, який, однак, не зміг цього виконати, оскільки вона не повідомила судам про зміну своєї адреси.
Врешті 7 липня 1998 р. голова Окружного суду повідомив заявниці, що її справа не розглянута через неукомплектованість Шмідтівського суду і перевантаженість його суддів роботою.
4 серпня 1998 р. новопризначена голова Окружної кваліфікаційної колегії дала вказівку голові Шмідтівського суду надіслати до 1 жовтня 1998 р. копії матеріалів у справі заявниці. Вона з невдоволенням відзначила, що Шмідтівський суд ігнорував попередні скарги п. Кормачової і запити Окружної кваліфікаційної колегії, а також пояснила заявниці, що Шмідтівський суд з липня 1997 р. не був укомплектований і що відповідно до законодавства неможливо подати до суду позов про відшкодування шкоди, заподіяної затримками у розгляді її справи.
13 січня 1999 р. голова Окружної кваліфікаційної колегії зобов'язала голову Шмідтівського суду до 10 лютого 1999 р. повідомити колегію і заявницю про перебіг розгляду справи, дала йому вказівку представити копії процесуальних документів, які б засвідчили, що суддя, який був призначений у справі, здійснював належну підготовку її до розгляду. Вона також поінформувала заявницю, що неможливо викликати голову Шмідтівського суду в окружний центр для пояснень, тому що м. Мис Шмідта розташоване занадто далеко від нього, а колегія не мала коштів для оплати його відрядження.
15 лютого 1999 р. заступник голови Окружної кваліфікаційної колегії відзначив, що голова Шмідтівського суду, незважаючи на попередні запити, не повідомив п. Кормачову стосовно посування розгляду її справи, і дав вказівку йому зробити це негайно.
12 квітня 1999 р. голова Окружної кваліфікаційної колегії поінформувала п. Кормачову, що колегія збирається побувати у Шмідтівському суді, на діяльність якого надійшло багато скарг. Відвідання було намічено на травень - червень 1999 р. за наявності необхідних грошових коштів.
26 квітня 1999 р. голова Вищої кваліфікаційної колегії суддів наказав голові Окружного суду перевірити скарги заявниці та передати їх в Окружну кваліфікаційну колегію, якщо він визнає це за необхідне.
3 червня 1999 р. Шмідтівський районний суд ухвалив перше рішення у справі заявниці про задоволення її вимог. Проте відповідач (колишній роботодавець) оскаржив його.
12 липня 1999 р. голова Вищої кваліфікаційної колегії суддів дав вказівку голові Окружного суду перевірити роботу голови Шмідтівського суду до 1 вересня 1999 р. голова Окружної кваліфікаційної колегії 18 серпня 1999 р. повідомив про це заявницю.
23 грудня 1999 р. Окружний суд задовольнив скаргу відповідача і повернув справу в Шмідтівський суд на новий розгляд.
3 квітня 2000 р. Окружна кваліфікаційна колегія винесла догану судді Шмідтівського суду, яка розглядала справу заявниці, за порушення процесуального законодавства й попередила суддю, що вона може бути звільнена з посади, якщо допускатиме їх далі.
16 березня 2001 р. Шмідтівський суд знову ухвалив рішення у справі, яким частково задовольнив позовні вимоги п. Кормачової, однак 21 травня цього ж року прокурор Шмідтівського району подав протест на рішення суду в інтересах відповідача. 11 жовтня 2001 р. Окружний суд знову скасував рішення суду і повернув справу на повторний розгляд.
23 жовтня 2002 р. п. Кормачова зажадала від Шмідтівського суду виплати 200 тис. рублів як компенсацію за затримку в розгляді її справи. 10 листопада 2002 р. Шмідтівський суд виділив цю вимогу в окреме провадження.
14 листопада 2002 р. Шмідтівський суд постановив ще одне рішення, яким частково задовольнив основні вимоги заявниці; 2 квітня 2003 р. вона оскаржила його, і 15 травня того ж року Окружний суд почасти скасував це рішення і виніс нове, яким її вимоги певною мірою були задоволені.
27 червня 2003 р. Шмідтівський суд припинив провадження щодо вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної затримками у розгляді справи, мотивуючи це тим, що не існує законодавчих норм щодо такого компенсування. Окружний суд 2 жовтня 2003 р. скасував це рішення на тій підставі, що Шмідтівський суд не міг розглядати справу, яка стосувалася його ж дій. Окружний суд вирішив, що він сам визначить суд, який вестиме справу далі. Провадження у ній на момент слухання у Суді ще не розпочалося.
Під час розгляду справи у судах п. Кормачова подавала декілька скарг також до Федерального омбудсмана, Міністерства юстиції, Уряду, Державної Думи і Конституційного Суду. Ці органи або направляли скарги до судових установ Чукотського автономного округу, або ж рекомендували заявниці зробити це самій.
Зміст рішення Суду
Заявниця скаржилася на те, що тривалість розгляду її справи в національних судах не відповідала вимозі дотримання розумного строку, передбаченої у ч. 1 ст. 6 Конвенції. Крім того, посилаючись на ст. 13 Конвенції, п. Кормачова стверджувала, що в Росії відсутній ефективний засіб правового захисту від надмірної тривалості судового провадження.
Уряд Росії звернув увагу на те, що вираховувати строк періоду потрібно не від 31 жовтня 1996 р., коли заява була подана до суду вперше, а з моменту набрання чинності Конвенції в Росії, тобто з 5 травня 1998 р. Провадження у справі завершилося 15 травня 2003 р. рішенням Окружного суду і загалом тривало шість років, шість місяців і 15 днів, з яких п'ять років і 10 днів потрапляють до компетенції Суду ratio temporis. Упродовж цього періоду суди і першої, і другої інстанцій розглядали справу тричі.
За твердженням Уряду, така тривалість провадження виправдовується об'єктивними причинами.
По-перше, Шмідтівський суд розташований на Далекому Сході Росії, дуже далеко від міста, де проживає заявниця. Тому суду знадобилося чимало часу, аби вирішити різні процесуальні питання, наприклад одержати докази від п. Кормачової, повідомляти її про слухання, одержати відповідь на судове доручення.
По-друге, Шмідтівський суд зазнав значних труднощів у своїй роботі. Протягом тривалого періоду він не був укомплектований. Починаючи з жовтня 1998 р. приміщення його перебувало в аварійному стані (тому судові процеси проводились у приймальні місцевої адміністрації), взимку 2000 р. воно ще й не опалювалося.
По-третє, заявниця своєю поведінкою спричиняла затягування судового розгляду. Вона вчасно не представила копію трудової книжки - важливого доказу, а також не повідомила про зміну місця проживання.
На думку п. Кормачової, відстань між Шмідтівським судом і місцем її проживання не виправдовувала тривалість розгляду справи. Відповідно до її розрахунків, листи з Чукотки зазвичай приходять до Володимирської області за 20 днів. Тому, якби вони надсилалися вчасно, рішення у справі можливо було б ухвалити впродовж шести місяців. Крім того, у 1996 - 1997 рр. цей суд був цілком укомплектований. Судове доручення Шмідтівського суду Московському районному суду про допит заявниці не виконане через помилку в її адресі. Нарешті, провадження у справі, на думку заявниці, було неприпустимо тривалим ще й з огляду на те, що внаслідок такого зволікання вона не могла працевлаштуватися, оскільки для цього необхідний був запис у трудовій книжці про звільнення з попереднього місця роботи.
Суд вкотре нагадав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням обставин справи і критеріїв, які встановлені прецедентним правом Суду, а саме її складністю, поведінкою заявника і відповідних органів влади, значенням предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших, рішення у справі Frydlender v. France).
Суд відзначив, що предметом судового розгляду був звичайний трудовий спір. Отже, справа не була особливо складною. У поведінці заявниці Суд не виявив того, що б виправдовувало тривалість розгляду.
Водночас Суд нагадав, що на держави - учасниці Конвенції покладено обов'язок організувати свою правову систему таким чином, щоб їхні суди гарантували кожному право на ухвалення остаточного рішення в межах розумного строку при розгляді спору щодо цивільних прав та обов'язків (див. рішення у справі Frydlender v. France). Спосіб, яким держава-учасниця забезпечує механізми реалізації цього обов'язку, - шляхом збільшення числа суддів чи встановлення строків розгляду справ або ж іншими методами - визначається на розсуд країни. Якщо ж вона дозволяє зволікання судових розглядів, які призвели до порушення розумного строку, передбаченого ч. 1 ст. 6 Конвенції, і не вживає жодних заходів для прискорення провадження, має відповідати за порушення Конвенції (див. рішення у справі Price and Lowe v. the United Kingdom).
У своїх поясненнях Уряд в основному звертав увагу на об'єктивні труднощі, що існували в роботі Шмідтівського суду: неукомплектованість штату, поганий технічний стан його будинку, територіальна віддаленість. Суд вирішив, що всі ці ускладнення не звільняли державу від відповідальності за те, що розгляд справи був проведений з порушенням розумного строку. Він вкотре нагадав, що трудові спори, за своєю природою, вимагають швидкого розгляду (див., mutatis mutandis, рішення у справі Obermeier v. Austria). Справа заявниці стосувалася, зокрема, оформлення звільнення з попереднього місця роботи, без чого їй було доволі складно знову працевлаштуватися. На думку Суду, п. Кормачова була дуже зацікавлена у швидкому ухваленні судового рішення в її справі.
Виходячи з викладеного та з того, що розгляд справи тягнувся понад п'ять років, Суд дійшов висновку, що вона не була розглянута в межах розумного строку. Отже, було порушено ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Заперечуючи факт порушення ст. 13 Конвенції, Уряд стверджував, що як тільки заявниця скаржилася до вищих органів судової влади, вони змушували Шмідтівський суд розглядати справу.
Суд нагадав, що ст. 13 Конвенції передбачає ефективний засіб правового захисту від ймовірного порушення вимоги ч. 1 ст. 6 Конвенції про розгляд справи упродовж розумного строку (див. рішення у справі Kudla v. Poland).
Суд відзначив, що Уряд не вказав, чи була у заявниці можливість отримати або превентивний, або компенсаційний захист, звертаючись до вищих судових чи інших органів влади. Не було доведено, що такі правові засоби, які були у розпорядженні п. Кормачової, могли пришвидшити вирішення її справи чи забезпечити адекватну компенсацію за затримку розгляду. Крім того, Уряд не навів прикладу з національної практики, який би продемонстрував, що за аналогічних обставин заявниця могла отримати належний правовий захист (див. рішення у справі Kudla v. Poland).
Численні скарги п. Кормачової до судових органів, зрештою, спонукали Окружну кваліфікаційну колегію до оголошення догани судді, відповідальній за розгляд справи. Однак Суд не вважав, що ця спеціальна процедура являла собою ефективний засіб захисту від необгрунтовано тривалого судового розгляду в сенсі ст. 13 Конвенції. По-перше, скарга заявниці до Окружної кваліфікаційної колегії фактично була просто інформацією до наглядового органу з проханням скористатися наданими йому повноваженнями. Вони могли бути реалізовані й без ініціативи п. Кормачової. Колегія лише зобов'язана була вплинути на суддю, дії якої оскаржені, за умови обгрунтованості скарги. У розгляді її брали участь тільки Окружна кваліфікаційна колегія і суддя, на яку подано скаргу, а заявниця не була стороною цього розгляду. По-друге, будь-яке рішення Окружної кваліфікаційної колегії стосуватиметься особистого становища судді і жодного прямого чи негайного наслідку для провадження, яке стало приводом для скарги, не матиме (див., mutatis mutandis, рішення у справі Karrer, Fuchs and Kodrnja v. Austria).
І насамкінець, Суду не було представлено доказів того, що під час розгляду справи за позовом заявниці до Шмідтівського суду від 23 жовтня 2003 р. вона могла б отримати належну компенсацію.
Таким чином, Суд вирішив, що було порушено ст. 13 Конвенції, оскільки п. Кормачова не мала жодного національного засобу правового захисту, за допомогою якого могла б забезпечити примусову реалізацію її права на судовий розгляд упродовж розумного строку, як це передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #51 : 24 Сентябрь 2011, 11:58:38 »

РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга секція
РІШЕННЯ
Справа "Сокур проти України"
(Заява N 29439/02)
Страсбург, 26 квітня 2005 року
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у пункті 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Сокур проти України"
Європейський суд з прав людини (Друга Секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. Дж.-П. Коста, Голова,
п. А. Б. Бака,
п. І. Кабрал Баррето,
п. К. Юнгвірт,
п. В. Буткевич,
пані А. Мулароні,
пані Д. Йочене, судді,
та п. С. Нейсміс, заступник Секретаря Секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 16 грудня 2003 року та 31 березня 2005 року,
виносить таке рішення, що було прийняте 31 березня 2005 року:

ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 29439/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі - Конвенція) громадянином України, п. Федором Олександровичем Сокуром (далі - заявник) 25 липня 2002 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) представляли його Уповноважені - пані В. Лутковська та пані З. Бортновська.
3. Заявник, зокрема, стверджував, що рішення, винесене на його користь, в порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було виконане.
4. Заява була закріплена за Другою секцією Суду (пункт 1 Правила 52 Регламенту Суду). Відповідно до пункту 1 Правила 26, палата, яка розглядатиме справу (пункт 1 статті 27 Конвенції), була сформована у межах цієї Секції.
5. Ухвалою від 16 грудня 2003 року Суд визнав заяву частково прийнятною.
6. Заявник і Уряд подали свої зауваження щодо суті (пункт 1 Правила 59). Після консультацій зі сторонами Палатою було вирішено, що немає необхідності у проведенні слухань щодо суті (пункт 3 Правила 59, in fine), на зауваження один одного сторони відповідали письмово.
7. 1 листопада 2004 року Суд змінив склад своїх Секцій (пункт 1 Правила 25). Ця справа була передана до Другої секції нового складу (пункт 1 Правила 52).

ФАКТИ
8. Заявник народився у 1940 році і проживає в селі Гродівка Донецької області України.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Обставини справи, як вони були представлені сторонами, можуть бути викладені таким чином.
10. У 2001 році заявник звернувся до Новогродівського міського суду Донецької області з позовом до державного підприємства "Шахта 1/3 "Новогродівська" про стягнення заборгованості з заробітної плати за 1998 - 2000 роки.
11. 3 травня 2001 року Новогродівський міський суд задовольнив позов заявника і присудив йому 7406,211 грн. заборгованості з заробітної плати і компенсації за її знецінення. Рішення вступило в законну силу 14 травня 2001 року і було направлене на виконання до відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції. Проте рішення не було виконане, начебто з огляду на відмову Державної виконавчої служби вчиняти дії щодо реалізації майна шахти.
____________
1 Близько 1060 євро.
12. Під час виконавчого провадження було встановлено, що 19 листопада 1998 року арбітражний суд Донецької області порушив провадження у справі про банкрутство "Шахти 1/3 "Новогродівська".
13. Заявник звернувся до Новогродівського міського суду Донецької області зі скаргою на відмову відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції виконувати рішення, винесене на його користь. 18 липня 2001 року міський суд відмовив у задоволенні скарги заявника, не встановивши наявності порушень з боку Державної виконавчої служби. Суд зазначив, що Державна виконавча служба представила підприємству-боржнику ухвалу господарського суду Донецької області від 30 серпня 2000 року. Цією ухвалою ДВС було заборонено примусове виконання рішень шляхом реалізації майна шахти з огляду на порушену щодо неї процедуру банкрутства.
14. 1 листопада 2001 року апеляційний суд Донецької області відхилив апеляційну скаргу заявника. 18 лютого 2002 року колегія у складі трьох суддів судової палати з цивільних справ Верховного Суду України відмовила у задоволенні скарги заявника без права на оскарження ухвали.
15. 26 грудня 2001 року Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" була закріплена заборона на примусову реалізацію майна підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 %. 10 червня 2003 року Конституційний Суд України визнав мораторій таким, що відповідає положенням Конституції.
16. 12 травня 2004 року уся сума, належна заявнику, була перерахована на його банківський рахунок, а 13 травня виконавче провадження було закінчене.
II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО
1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року
17. Відповідно до статті 12 Закону господарський суд має право накладати мораторій на стягнення боргу з підприємства в процесі провадження справи про банкрутство. Мораторій накладає заборону на виконання Державною виконавчою службою рішень щодо такого підприємства.
2. Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року
18. Закон спрямований на захист інтересів держави під час реалізації майна, яке належить підприємствам, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 %. Мораторій на виконання рішень щодо заборгованостей був встановлений до вдосконалення механізму примусової реалізації майна таких підприємств. Ніякий строк не був встановлений. Статтею 2 Закону передбачено, що заборона на примусову реалізацію майна включає виконання виконавчих документів Державною виконавчою службою щодо майна, яке належить таким підприємствам. Таким чином, Закон зупиняє виконання Державною виконавчою службою усіх виконавчих документів щодо майна підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 %.
3. Цивільний кодекс
19. Відповідно до статті 124 Цивільного кодексу у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми.
4. Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року
20. Відповідно до статті 2 вищезазначеного Закону виконання рішень судів покладається на Державну виконавчу службу. Відповідно до статті 85 Закону стягувач може оскаржити дії чи бездіяльність Державної виконавчої служби шляхом подання скарги до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби. Стаття 86 Закону надає стягувачу право звертатися до суду з позовом про неналежне виконання чи невиконання судового рішення юридичною особою, на яку законом покладено обов'язок виконання судового рішення, та отримати компенсацію.
5. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року
21. Стаття 11 цього Закону передбачає відповідальність державних виконавців за неналежне виконання їх обов'язків таку, як компенсація за шкоду, завдану виконавцем під час виконання рішення суду. Відповідно до статті 13 цього Закону дії та бездіяльність виконавців можуть бути оскаржені до вищої посадової особи або до суду.
6. Рішення Конституційного Суду України від 10 червня 2003 року у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна).
22. У своєму рішенні Конституційний Суд України, зокрема, зазначав:
"Конституційний Суд України виходить із того, що Закон не порушує конституційної вимоги обов'язковості судових рішень. Рішення судів про примусове відчуження майна підприємств, ухвалені до і після прийняття Закону, ним не скасовуються, вони залишаються в силі, а їх виконання призупиняється до вдосконалення механізму примусової реалізації майна. Тобто, Законом встановлюється подовжений на цей період строк їх виконання...
... Конституційний Суд України вирішив:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864-III..."
ПРАВО
I. ОБСЯГ СПРАВИ
23. Після винесення Судом ухвали щодо прийнятності заявник направив зауваження щодо суті, у яких він скаржився, що невиконання рішення, винесеного на його користь, порушує його право на життя (стаття 2 Конвенції) та є втручанням у його майнові права (стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції).
24. Уряд наполягав на тому, що до винесення ухвали щодо прийнятності заявник не скаржився на порушення його майнових прав за статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції і, таким чином, не може подати цю скаргу після винесення вказаної ухвали.
25. Суд нагадує, що у своїй остаточній ухвалі щодо прийнятності від 16 грудня 2003 року він визнав прийнятною скаргу заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції про тривалість невиконання рішення, винесеного на його користь. У той же час скарга заявника за статтею 2 Конвенції була визнана Судом неприйнятною в ухвалі щодо часткової прийнятності від 26 листопада 2002 року, а скарга заявника за статтею 1 Протоколу N 1 вперше була подана після винесення остаточної ухвали щодо прийнятності. Таким чином, тепер обсяг справи у Суді обмежується скаргою, визнаною прийнятною.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
26. Заявник стверджує, що у зв'язку з невиконанням рішення, винесеного на його користь, його право на справедливий судовий розгляд було порушене. Він посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції, яким передбачено:
"Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом".
А. Невиконання рішення
27. Суд зазначає, що рішення, винесене на користь заявника, було виконане у повному обсязі 13 травня 2004 року. За цих обставин немає підстав для розгляду Судом питання про відповідальність держави за заборгованість перед заявником, оскільки він більше не може стверджувати про свій статус жертви щодо невиконання як такого (див. рішення у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року, § 35, заява N 18966/02).
Б. Тривалість виконавчого провадження
1. Зауваження сторін
28. Уряд зауважував, що тривалість виконавчого провадження була спричинена критичним фінансовим становищем підприємства-боржника та паливно-енергетичного сектору економіки України загалом. Далі Уряд зазначав, що Державна виконавча служба вживала усіх необхідних дій і не може бути звинувачена за затримки. Відповідність вимогам закону виконавчого провадження у цій справі була підтверджена національними судами. Уряд стверджував, що для виплати частини регресних коштів та інших компенсаційних виплат працівникам вугільної промисловості держава щорічно передбачала суттєві асигнування зі свого бюджету.
29. Заявник висловлював сумнів щодо бажання державних виконавців виконати рішення, винесене на його користь. Він наполягав, що спочатку виконавче провадження було заборонене процедурою банкрутства підприємства-боржника, а потім Законом "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Заявник зауважував, що кроки, здійснені державою, були недостатніми і що діюче законодавство дозволяло державним виконавцям уникнути відповідальності за невиконання рішення, винесеного на його користь.
2. Позиція Суду
30. Суд повторює, що право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява N 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 66). Проте затримка з виконанням судового рішення на період, який є конче необхідним для розв'язання проблем публічного характеру, може, за певних обставин, бути визнана обґрунтованою (див. справу "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява N 22774/93, ЄСПЛ 1999-V, § 69).
31. Суд зазначає, що аргументи Уряду щодо тривалості виконавчого провадження у цій справі ґрунтувались на фінансових проблемах підприємства-боржника і економічного сектору держави, незважаючи на державні бюджетні асигнування.
32. Суд нагадує, що принципове питання, яке має бути досліджене, полягає у тому, чи є держава відповідальною за затримку у три роки з виконанням згаданого рішення та чи були обмеження, що перешкоджали виконанню, передбачені законом та покликані на дотримання балансу між інтересами держави і правами фізичних осіб.
33. Суд вважає, що з огляду на встановлену участь держави у виплаті боргів вугільних підприємств держава в змозі контролювати і регулювати такі виплати вчасно.
34. Суд зазначає, що українське законодавство передбачає дві ситуації, коли виконавче провадження щодо державного підприємства може бути зупинене на невизначений період, без будь-якої можливості для стягувачів оскаржити зупинення чи отримати відшкодування за затримку. По-перше, це провадження у справі про банкрутство (див. пункт 17 вище). Так, суд може заборонити стягнення усіх боргів з боржника, і останній отримує імунітет від відповідальності за затримки у виконанні своїх зобов'язань за тривалість цих проваджень. По-друге, є заборона на відчуження майна державних підприємств для виплати їх заборгованостей (див. пункт 18 вище).
35. Обидві заборони були застосовані у цій справі, і Суд не може заперечувати щодо їх загальної законності. Проте законодавство не надає стягувачу, такому, як заявник, чи державному виконавцю жодної можливості оскаржити такі обмеження у випадку їх довільного чи незаконного застосування. Також не може бути подано ніякого позову про відшкодування шкоди за затримки у виконанні, спричинені такими обмеженнями.
36. За цих обставин Суд вирішує, що затримкою близько трьох років з виконанням рішення у справі заявника державні органи позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції усього практичного ефекту. Суд вирішує, що Уряд не надав достатнього обґрунтування цій затримці.
37. Таким чином, тут було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
38. Стаття 41 Конвенції передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
39. Суд звертає увагу на те, що згідно з правилом 60 Регламенту Суду будь-яка вимога щодо справедливої сатисфакції повинна містити перелік претензій та має бути подана письмово разом з відповідними підтверджуючими документам чи свідоцтвами, без наявності яких Суд може відхилити вимогу повністю або частково.
40. Заявник вимагав 7406 грн. (еквівалент 1060 євро), присуджених йому рішенням від 3 травня 2001 року, 2347,84 грн. (335 євро) відшкодування матеріальної шкоди, 18300 грн. (2570 євро) відшкодування моральної шкоди і 3000 євро справедливої сатисфакції.
41. Уряд стверджував, що заявник не визначив природи завданої йому шкоди і не обґрунтував її розміри. Уряд зазначав, що рішення від 3 травня 2001 року було виконане і що заявник вимагав подвійний розмір справедливої сатисфакції. Уряд зауважував, що встановлення порушення само по собі становитиме достатню справедливу сатисфакцію.
42. Суд не встановив ніякого причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням і стверджуваною матеріальною шкодою; таким чином, він відхиляє цю вимогу. Проте Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд на відшкодування моральної шкоди присуджує заявнику кошти у сумі 1500 євро.
Б. Витрати на провадження у Суді
43. У встановлений строк заявник не подав жодних вимог з цього приводу; у зв'язку з цим Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
44. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського Центрального Банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
2. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику 1500 євро (тисячу п'ятсот євро) на відшкодування моральної шкоди, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;
(б) у випадку несплати чи несвоєчасної сплати державою-відповідачем належної заявникові суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського Центрального Банку плюс три відсотки, з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку.
3. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 квітня 2004 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
 
Голова Секції
Заступник Секретаря Секції    Дж.-П. КОСТА
С. НЕЙСМІС 

Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #52 : 24 Сентябрь 2011, 12:05:05 »

Это решение не представляет особой ценности в формулировках, но итересно другое: не указан представитель заявителя. Ну и про судебные издержки

Справа "Моргуненко проти України"
(Заява N 43382/02)
Страсбург, 6 вересня 2007 року
ПРОЦЕДУРА
1. Справа порушена проти України за заявою (N 43382/02), поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянином України Моргуненком Іваном Андрійовичем (далі - заявник) 4 листопада 2002 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном Юрієм Зайцевим та Керівником Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини - пані Іриною Шевчук.

B. Судові витрати
38. Також заявник вимагав 4000 грн. (623 євро) компенсації судових витрат. Він надав чеки за поштові послуги, копіювання та користування факсом на загальну суму 755 грн. (118 євро).
39. Уряд вважає, що заявник не обґрунтував усі судові витрати, відшкодування яких він вимагав.
40. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат, якщо буде встановлено, що ці витрати були дійсно понесені та необхідні, а також якщо сума витрат була розумною. У цій справі, виходячи з сукупності наявних матеріалів та відповідно до зазначених критеріїв, Суд присуджує заявнику 118 євро.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #53 : 24 Сентябрь 2011, 12:12:34 »

РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Колишня друга секція
РІШЕННЯ
Справа "Єфименко проти України"
(Заява N 55870/00)
Страсбург, 18 липня 2006 року
Офіційний переклад.
Це рішення стане остаточним за обставин, викладених у п. 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.
У справі "Єфименко проти України"
Європейський суд з прав людини (колишня друга секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:
п. Ж.-П. Коста, Голова,
п. А. Б. Бака,
п. І. Кабрал Баррето,
п. Р. Тюрмен,
п. В. Буткевич,
пані Д. Йочєнє,
п. Д. Поповіч, судді,
та пані С. Доллє, Секретар секції,
після обговорення в нарадчій кімнаті 13 грудня 2005 року та 27 червня 2006 року,
виносить таке рішення, що було прийняте в останній із зазначених днів:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу порушено за заявою (N 55870/00), поданою проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянкою України пані Світланою Олександрівною Єфименко (далі - заявниця) 1 вересня 1999 року.
2. Уряд України (далі - Уряд) був представлений його Уповноваженими - пані В. Лутковською та паном Ю. Зайцевим, Міністерство юстиції України.
3. Заявниця стверджувала, зокрема, що національні суди були неспроможні розглянути її майновий спір у належний строк та що вона не мала ефективних засобів юридичного захисту стосовно цих скарг.
4. Заява була передана до другої секції (п. 1 правила 52 Регламенту Суду). В межах цієї секції відповідно до п. 1 правила 26 Регламенту Суду було створено палату, яка має розглядати справу (п. 1 статті 27 Конвенції).
5. Рішенням від 13 грудня 2005 року Суд визнав заяву частково прийнятною.
6. 1 квітня 2006 року Суд змінив склад своїх секцій (п. 1 правила 25), але справа залишилась у палаті, яка була створена у рамках колишньої другої секції.
7. Заявниця, на відміну від Уряду, надала зауваження щодо суті (п. 1 правила 59).
ФАКТИ
.....
ЩОДО ПРАВА
I. ПОПЕРЕДНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ УРЯДУ
46. Уряд стверджував, що, оскільки заявниця скаржилася на тривалість судового провадження, вона мала змогу подати скаргу стосовно затримки провадження у її справі до обласного суду, посилаючись на статтю 6 Конвенції, на що обласний суд був би зобов'язаний відреагувати. Як приклад Уряд навів окрему ухвалу обласного суду в рамках цивільного провадження, де суд, посилаючись на положення статті 6 Конвенції, інформував Обласну кваліфікаційну комісію про затримки у провадженні, спричинені суддею суду першої інстанції. Ну думку Уряду, подібне рішення може потягнути за собою дисциплінарну відповідальність судді, відповідального за затримку у провадженні.
47. Заявниця зазначила, що пряме посилання на положення Конвенції в скарзі до національних судів не є звичною практикою і що рішення Миколаївського обласного суду, наданого Урядом на підтримку заперечення, скоріше виняток, ніж правило.
48. Суд зазначає, що відповідно до українського законодавства Конвенція є частиною національного законодавства, тому що як фізичні, так і юридичні особи можуть застосовувати положення Конвенції в рамках національного судового провадження. Проте, на думку Суду, лише сама можливість подати скаргу на підставі Конвенції є недостатньою, щоб дійти висновку про ефективність певного національного засобу юридичного захисту. Відповідні органи національної влади в подібних ситуаціях повинні мати повноваження здійснити заходи, які можуть попередити чи компенсувати подібне порушення (див., mutatis mutandis, "Глова та Брегін проти України", заяви NN 4292/04 та 4347/04, пп. 13 - 14, 28 лютого 2006 року).
49. Суд зазначає, що Уряд зробив загальне застереження щодо компетенції національних судів та обов'язок реагувати на скаргу щодо тривалості провадження. Проте Уряд не дав жодних інших пояснень, окрім посилання на можливість порушити дисциплінарне провадження проти судді шляхом інформування про це Кваліфікаційної комісії. Тому Суд далі розгляне лише цей конкретний засіб юридичного захисту. Суд звертає увагу, що відповідно до зазначеного законодавства (див. п. 45 вище) ні сторони у справі, ні самі суди не компетентні ініціювати дисциплінарне провадження проти судді. Отже, не розглядаючи питання, чи відповідатимуть подібні дисциплінарні провадження іншим критеріям ефективного засобу юридичного захисту в світлі п. 1 статті 35 Конвенції (див., mutatis mutandis, "Кормачева проти Росії", заява N 53084/99, пп. 61 - 62, 29 січня 2004 року), цей засіб захисту є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується (див. "Кучеренко проти України" (ріш.), заява N 41974/98, 4 травня 1999 року). Отже, це не може вважатись ефективним відповідно до цілей Конвенції.
50. За цих обставин Суд доходить висновку, що заявниця не мала ефективного засобу юридичного захисту відповідно до Конвенції, тому вона дотрималася вимог п. 1 статті 35 Конвенції. Отже, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
II. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ П. 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
51. Скарга заявниці стосується тривалості трьох проваджень. .....Перше провадження триває 8 років і вісім місяців (період між 3 квітня 2003 року та 20 лютого 2004 року не береться до уваги, оскільки провадження було призупинено), з яких 7 років та 10 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до сьогоднішнього дня). Друге провадження триває вже 9 років та 5 місяців, з яких 8 років та 8 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до сьогоднішнього дня). Третє провадження триває 6 років та 8 місяців, з яких 6 років та 7 місяців підпадають під компетенцію Суду ratione temporis (з 11 вересня 1997 року до 5 травня 2004 року).
52. Заявниця стверджує, що тривалість провадження у цій справі порушує вимогу "розумного строку", передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає таке:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
53. Уряд зауважив, що тривалість провадження була спричинена поведінкою заявниці. Уряд стверджував, що заявниця розпочала декілька проваджень за позовами, що виключали один одного, заперечувала, щоб слухання відбувалися за відсутності відповідача, подала декілька клопотань про призупинення провадження та заміну судді у справі.
54. Заявниця стверджувала, що друге та третє провадження були спрямовані на забезпечення її першого позову. Пізніше вона зазначила, що ніколи не заперечувала проти слухання справи за відсутності відповідача і навіть просила суд проводити судові засідання, незважаючи на таку відсутність.
55. Суд зазначає, що спір між сторонами ведеться щодо міри, якою заявниця сприяла затягуванню провадження. Проте залишається фактом, що протягом головної частини першого провадження, яке тривало більше ніж 6 років, а саме з 20 листопада 1996 року до 3 квітня 2003 року, національні суди провели лише 4 судових засідання, на жодному з яких не були присутні сторони чи надані необхідні документи. Більше того, зі справи вбачається, що між 1999 та 2003 роками провадження знаходилося в суді першої інстанції, незважаючи на те, що головний відповідач припинив існування. Цього достатньо для Суду, щоб визнати порушення в цьому аспекті.
56. Ці аргументи також стосуються, mutatis mutandis, другого і третього проваджень.
57. Суд нагадує, що вже встановив порушення п. 1 статті 6 Конвенції в справах, що порушують подібні питання (див. "Світлана Науменко проти України", заява N 41984/98, пп. 77 - 87, 9 листопада 2004 року).
58. Дослідивши всі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.
Отже, мало місце порушення п. 1 статті 6 в усіх трьох провадженнях.
III. СКАРГА ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
59. Посилаючись на статтю 13 Конвенції, заявниця також скаржиться на відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо її скарг за статтею 6 Конвенції.
60. Стаття 13 Конвенції зазначає:
"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
61. Уряд стверджував про відсутність необхідності розглядати це питання окремо за статтею 13 Конвенції та що заявниця мала ефективні засоби юридичного захисту, які вона не використала. Зокрема, вона не оскаржила до апеляційного суду жодну процедурну дію, вчинену судом першої інстанції, яка, на її думку, сприяла затягуванню у розгляді справи. Уряд також посилався на засіб юридичного захисту, зазначений у попередніх запереченнях.
62. Заявниця вказала на те, що вона подавала чисельні скарги до багатьох органів, включаючи вищі суди, щодо провадження у її справах, проте безрезультатно.
63. Суд нагадує, що стаття 13 гарантує ефективний національний засіб юридичного захисту стосовно порушення п. 1 статті 6 відносно розгляду справи у розумний строк (див. Kudla v. Poland [GC], no. 30210/96, п. 156, EHCR 2000-XI).
64. Суд зазначає, що мотивація відхилення попередніх заперечень Уряду стосується і цієї скарги заявниці. Щодо інших засобів захисту, на які посилається Уряд, Суд зазначає, що обставини цієї справи явно доводять, що жодне оскарження процедурних рішень чи питання суддів у справі призводять до подальшої затримки в провадженні, а затримку в цілому не було визнано чи компенсовано. Отже, Суд доходить висновку, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції.
IV. ЩОДО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ
65. Заявниця скаржилася на те, що національні суди, розглядаючи її справу у нерозумно тривалий строк, не забезпечили захист її майнових прав. Вона посилається на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, яка передбачає таке:
"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".
66. Уряд стверджував, що позови заявниці до національних судів були настільки суперечливими, що державу не можна звинувачувати за нездатність захистити її майнові права, оскільки заявниця не сформулювала чітко, який аспект майнових прав має бути захищено.
67. Заявниця стверджувала, що кроки, до яких вона вдавалася в судовому провадженні, були логічними і можуть бути пояснені її бажанням забезпечити її майнові права в частці власності та прибутків Компанії.
68. Проте відповідно до встановленого порушення п. 1 статті 6 (див. вище п. 58) Суд вважає, що не потрібно розглядати, чи мало місце порушення статті 1 Першого протоколу у цій справі (див. Zanghi v. Italy, рішення від 19 лютого 1991 року, Серія А, N 194-С, с. 47, п. 23).
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
69. Стаття 41 Конвенції передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
70. Заявниця вимагала 137506,00 доларів США (еквівалент 106697,00 євро) компенсації матеріальної шкоди та 60000,00 доларів США (еквівалент 46560,00 євро) компенсації моральної шкоди.
71. Уряд заперечив її вимоги.
72. Суд не знайшов жодного причинного зв'язку між визнаним порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою; отже, він відхилив цей позов. Проте Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, присуджує заявниці 3000 євро компенсації моральної шкоди.
B. Судові витрати
73. Заявниця вимагала також 2080 грн., що приблизно дорівнювало 1040 доларам США на той час (еквівалент 807 євро), за витрати в національних судах.
74. Уряд стверджував, що заявниця не може вимагати від Суду відшкодування жодних витрат в національному судовому провадженні. Він також зазначив, що заявниця надала підтверджуючу документацію на суму 2120 грн. і що одна з квитанцій на 500 грн. не має печатки, а отже, не повинна братись до уваги. Проте Уряд залишив це питання на розсуд Суду.
75. Відповідно до практики Суду заявниця має право на відшкодування лише тих витрат, які були дійсно понесені і необхідні, а також розумними щодо суми. В цій справі, з огляду на наявну інформацію та вказані вище критерії, Суд вважає, що сума, що вимагається, має бути повністю відшкодована.
C. Пеня
76. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Відхиляє попередні заперечення Уряду;
2. Вирішує, що було порушення п. 1 статті 6 Конвенції;
3. Вирішує, що було порушення статті 13 Конвенції;
4. Вирішує, що немає потреби окремо розглядати скаргу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції;
....
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 липня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
 
Голова    Ж.-П. Коста
Секретар    С. Доллє

Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #54 : 24 Сентябрь 2011, 12:17:48 »

Достаточно показательное решение в плане статей конвенции, обоснований ущерба и того, что присуждается. Заметьте, здесь тоже не указан представитель!!!


РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Друга секція
РІШЕННЯ
Справа "Войтенко проти України"
(Заява N 18966/02)
Страсбург,  29 червня 2004 року

Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #55 : 24 Сентябрь 2011, 16:17:50 »

Это решение несколько показывает, как ЕСПЧ трактует связь между признаными нарушениями и материальным вредом.
Вернее, как не признает материальный вред. Гражданский суд рассматривал дело, которое касалось невыполнение ответчиком договора. Собственно, материальный вред налицо, но со стороны ответчика. А между длительностью рассотрения и отсутствием механизма защиты права (ст.6,13 конвенции) и самим материальным вредом суд связи не увидел.

Я думаю, что наш материальный вред в виде недоплаты надо доказывать либо цепочкой

не взяли во внимание конституцию - отказали - не восстановили нарушенное право, вследствие нарушения которого был принесен материальный вред (это в части ст.6)

либо доказывать ст.17 конвенции - вследствие незаконного вмешательства государством ограничены права, чем принесен материальный ущерб (так подойти можно и к протоколу1)
Записан

лорка
Глобальный модератор
Эксперт
*****


Карма: 34
Offline Offline

Город: Винница
ФИО судьи: Старинщук О.В.
Дата рождения ребенка: 2008г
Стадия процесса: коммунифиц.жалоба в ЕСПЧ Жду решения .
Сообщений: 805


Просмотр профиля Email
« Ответ #56 : 05 Октябрь 2011, 21:08:36 »

Сук (Suk) против Украины, № 10972/05, 10 марта 2011 года
25.03.11
В ноябре 2001 года заявитель обратился в районный суд, требуя предусмотренное Указом Президента денежное пособие.

27 сентября 2002 года районный суд удовлетворил его требования и присудил ему 767.04 грн.

11 октября 2002 года указанное решение было пересмотрено тем же судом, а сумма увеличена до 797.04 грн.

15 апреля 2003 года апелляционный суд отменил решения суда первой инстанции от 27 сентября 2002 года и 11 октября 2002 года на том основании, что Государственный бюджет не предусматривал соответствующих выплат и поэтому заявитель не имел права на них в соответствующий бюджетный период.

15 сентября 2004 года Верховный Суд оставил решение апелляционного суда без изменений.

Согласно практике Суда, в случае если законодательством предусмотрена выплата и соответствующие условия соблюдены, органы власти не могут отказывать в такой выплате, до тех пор, пока это предусмотрено законом.Суд установил, что требование заявителя о выплате денежных средств было предусмотрено законом. Заявитель соответствовал всем условиям для того, чтобы получить такую выплату. Суд отметил, что национальные суды ссылались на то, что Государственным бюджетом на 2000 год не было предусмотрено выплат в соответствии с Указом Президента, на который ссылался заявитель, и соответственно заявитель не имел права на такие выплаты в 2000 году.
Однако, по мнению Суда, национальные суды проигнорировали положение статьи 28 Закона Украины «О государственном бюджете», которое запрещало вносить изменения законом «О государственном бюджете» в другое законодательство до того, как закон «О государственном бюджете» будет изменен. Таким образом, по мнению Суда, имело место нарушение статьи 1 Протокола № 1.

Записан

Суди меня судья неправедный!!!
лорка
Глобальный модератор
Эксперт
*****


Карма: 34
Offline Offline

Город: Винница
ФИО судьи: Старинщук О.В.
Дата рождения ребенка: 2008г
Стадия процесса: коммунифиц.жалоба в ЕСПЧ Жду решения .
Сообщений: 805


Просмотр профиля Email
« Ответ #57 : 09 Октябрь 2011, 06:59:13 »

"Однако, по мнению Суда, национальные суды проигнорировали положение статьи 28 Закона Украины «О государственном бюджете», которое запрещало вносить изменения законом «О государственном бюджете» в другое законодательство до того, как закон «О государственном бюджете» будет изменен. Таким образом, по мнению Суда, имело место нарушение статьи 1 Протокола № 1."






 
  Я думаю что это нам подходит 100%. Поэтому видимо  с подобными нашими РКСУ и ЕСПЧ разглядывает Протокол 1.Видимо посчитали главным разглядеть этот вопрос чтоб розобраться (с ответов государства) так ли это.А потом вследствии может и потянуть и ст.6,13...
« Последнее редактирование: 09 Октябрь 2011, 07:02:07 от лорка » Записан

Суди меня судья неправедный!!!
irisa_2804
Член ВГО
Эксперт
*****

ИРИНА


Карма: 31
Offline Offline

Город: г. Первомайский Харьковской обл
Район: Первомайский
Дата рождения ребенка: 28 января 2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: ПИ, апеляции - полный отказ. Отправлен формуляр в ЕСПЧ
Сообщений: 515


Просмотр профиля
« Ответ #58 : 09 Октябрь 2011, 16:08:41 »


  Я думаю что это нам подходит 100%. Поэтому видимо  с подобными нашими РКСУ и ЕСПЧ разглядывает Протокол 1.Видимо посчитали главным разглядеть этот вопрос чтоб розобраться (с ответов государства) так ли это.А потом вследствии может и потянуть и ст.6,13...

а мне кажется что здесь в первую очередь ЕСПЧ дрлжноу видеть нарушение ст.6 а уже как следствие - Протокол1
Записан

Лана-Марина
Опытный пользователь
***


Карма: 8
Offline Offline

Город: Евпатория
Район: Крым
ФИО судьи: 1 иск Билей,2-Кротова,3-уже и не помню.
Дата рождения ребенка: 12.12.07 и 03.03.09.
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: Отказ за конец 2010го(готовлю в ЕСПЧ).2007-2010 без рассмотрения(отправила кассацию).Отказ за пол-11 г (в кассации).Ещё 4 мес 11г отказ(в апелляции).
Сообщений: 220


Просмотр профиля
« Ответ #59 : 04 Ноябрь 2011, 20:48:47 »

Нет возможности быстро всё прочитать.Вот относительно себя увидела(в мае отослали апелляцию,уже вернулась в ПИ,мне ни одного слова не приходило):

Европейский Суд установил нарушение прав в облсуде на доступ к правосудию - не направление извещений о судебном заседании

11.05.2011

10 мая 2011 г. Европейский Суд по правам человека опубликовал 2 постановления против России, одно из них по жалобе гражданина Костина из города Воронежа о нарушении права на справедливое судебное разбирательство и присудил ему компенсацию морального вреда в размере 1.100 евро и судебных расходов в размере 900 евро.
http://sutyajnik.ru/news/2011/05/1810.html
Записан
Страниц: 1 2 3 [4] 5 6   Вверх
  Печать  
 
Перейти в:  

Powered by SMF 1.1.12 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC | Sitemap Rambler's Top100 ���������� ������
Страница сгенерирована за 0.383 секунд. Запросов: 21.
Array
(
    [type] => 8192
    [message] => Function set_magic_quotes_runtime() is deprecated
    [file] => /home/zedinuas/public_html/forum/index.php
    [line] => 49
)