Украинский социальный форум
17 Июль 2018, 05:37:12 *
Добро пожаловать, Гость. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Войти
Новости: На форуме Вы сможете задать вопросы и найти ответы по теме соц.пособия, депозит, алименты, ЖЭК и мн. др.
   
   Начало   Помощь Поиск Календарь Медиа Войти Регистрация  
Страниц: 1 [2] 3 4 5 6   Вниз
  Печать  
Автор Тема: Решения ЕСПЧ: ссылки, цитаты.  (Прочитано 23563 раз)
0 Пользователей и 1 Гость смотрят эту тему.
Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #15 : 26 Сентябрь 2010, 18:17:19 »

А вот с этим решением я начала сомневаться снова, нужно ли отсылать сейчас письмо или ждать решение вышки.
Цитировать
Воробйова проти України - правило вичерпання національних засобів правового захисту (ст. 35 § 1 Конвенції)

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ДРУГА СЕКЦІЯ
УХВАЛА ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

Заяви № 27517/02,

поданої Людмилою Григорівною Воробйовою

проти України

Європейський Суд з прав людини (друга секція) у засіданні від 17 грудня 2002 року у складі палати, до складу якої увійшли судді:

п. Ж.-П. Коста, голова,

п. А.Б. Бака,

п. К. Бірсан,

п. К. Юнгвірт,

п. В. Буткевич,

пані В. Томассен,

пані А. Мулароні,

а також п. Т. Л. Ерлізнане

його право на виплати за інвалідністю. Він також скаржиться на невідповідність закону процедури виконання рішення суду від 21 травня 1999 року.

Стаття 6 п. 1 Конвенції у відповідній частині передбачає, що:
“Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язків … має право на справедливий … розгляд упродовж розумного строку … судом, встановленим законом”.

Стаття 1 Протоколу № 1 у відповідній частині передбачає, що:
“Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права”.

Суд відзначає, що скарги заявника складаються з двох частин, які він розглядатиме по черзі: перша стосується скарг, піднятих заявником в момент подання заяви, які стосуються невиконання рішення суду від 21 травня 1999 року як такого, друга містить скарги заявника, згадані в листі від 10 листопада 2000 року, стосовно невідповідності закону процедури виконання відповідного рішення суду.

1. Щодо невиконання рішення Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 1999 року

У своїх зауваженнях Уряд держави-відповідача з самого початку наполягав на тому, що заявник більше не може стверджувати, що він є жертвою порушення статті 6 п. 1 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 з огляду на той факт, що рішення Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 травня 1999 року повністю виконане.

Зі свого боку заявник підтвердив факт виконання рішення Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 травня 1999 року. Тим часом він посилався на те, що виконання відповідного рішення суду не відповідало закону, стверджуючи, що виплачена сума не була проіндексована відповідно до індексу інфляції.

Суд нагадує свою прецедентну практику, відповідно до якої заявник, якому на національному рівні виправляють оскаржуване порушення Конвенції, більше не може посилатись на свій статус жертви порушення прав, передбачених в Конвенції, з боку Високих Договірних Сторін (рішення у справі “Єкле проти Німеччини” від 15 липня 19, заступник секретаря суду,

після розгляду вищезазначеної заяви поданої 7 липня 2002 р.,
та після обговорення постановили наступне рішення:

ФАКТИ

Заявниця, Людмила Григорівна Воробйова, є громадянкою України, яка народилась в 1937 році та проживає у Харкові.

А. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Факти у цій справі, що були представлені заявницею, можуть бути узагальнені таким чином.

У травні 2001 року заявниця подала цивільний позов в Дзержинський районний суд м. Харкова до свого колишнього роботодавця про поновлення на роботі, сплату заборгованості з заробітної плати та компенсацію за вимушений прогул. 12 вересня 2001 року суд задовольнив її позов частково. 17 січня 2002 року Харківський апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу заявниці.

Заявниця не оскаржувала рішення у касаційному порядку до Верховного Суду України.

В. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Третя судова інстанція як стадія провадження в судах загальної юрисдикції була впроваджена в правову систему України Законом України від 21 червня 2001 року “Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу”, який набрав чинності 29 червня 2001 року. Відповідно до нових положень Закону сторони мають право оскаржувати в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції до Верховного Суду України, який діє як суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 статті 320 Цивільного процесуального кодексу (далі – ЦПК) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Стаття 329 ЦПК передбачає відсіювання касаційних скарг колегією з трьох суддів з цивільних справ Верховного Суду, яка вирішує, чи передавати справу на розгляд складу судової палати. Участі сторін на цій стадії здійснення правосуддя не передбачено. Справа передається на розгляд всього складу судової палати, якщо хоча б один суддя зі складу суду прийшов до такого висновку.

Відповідно до статті 334 ЦПК Верховний Суд України, діючи як суд касаційної інстанції, має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги, касаційного подання прокурора;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування оскаржуваного судового рішення і направити справу на новий розгляд у суд першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування оскаржуваного рішення і залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в порушеній цивільній справі або залишити заяву без розгляду;

5) змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд.

Ця система почала діяти 29 червня 2001 року та застосовувалась до справ, що перебували на розгляді судів першої та другої інстанції.

Відповідно до перехідних положень цього ж Закону будь – яке остаточне рішення у цивільній справі може бути оскаржене в новому касаційному порядку протягом трьох місяців від часу набуття чинності цим законом, тобто від 29 червня до 29 вересня 2001 року.

ОСКАРЖЕННЯ

Заявниця скаржилась на підставі п.1 статті 6 Конвенції про те, що національні суди неправ82 р., серія А № 51, С. 30, п. 66).

Оскільки заявник скаржиться на невиконання органами державної влади України рішення Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 травня 1999 року, Суд звертає увагу, що це рішення суду виконане в повному обсязі, сума, встановлена цим рішенням, була повністю повернена заявникові 8 листопада 2000 року. Він констатує, що цей факт заявником жодним чином не заперечувався. У зв’язку з цим Суд вважає, що заявник більше не може стверджувати, що він є “жертвою” порушення свого права на виконання рішення суду, винесеного на його користь, в сенсі статті 34 Конвенції, як це було на момент подання заяви до Суду. Суд вважає, що ця частина заяви є необґрунтованою відповідно до статті 35 п. 3 і повинна бути відхилена відповідно до статті 35 п. 4.

2. Щодо відповідності закону процедури виконання рішення Центрально-міського районного суду м. Горлівки від 21 травня 1999 року

Уряд стверджує, що заявник не ініціював жодного позову до товариства-боржника з метою отримання відшкодування своїх виплат за інвалідністю, збільшених на коефіцієнт інфляції. Він також наполягає, що заявник не звернувся до національного суду з позовом до компетентних органів для оскарження невідповідності закону процедури виконання рішення Центрально-міського районного суду міста Горлівки від 21 травня 1999 року та відшкодування шкоди. Внаслідок цього він не вичерпав національні засоби правового захисту в сенсі статті 35 п. 1 Конвенції. Уряд стверджує, що ці засоби правового захисту є ефективними як в теорії, так і на практиці.

Заявник, в свою чергу, наполягає, що сума, яка йому була виплачена за рішенням Центрально-міського районного суду міста Горлівки, не була проіндексована на коефіцієнт інфляції.

Заявник не заперечує тезу, відповідно до якої він не намагався звернутися до суду з позовом до підприємства-боржника чи українських органів державної влади по суті виконання рішення суду. Замість того він стверджує, що звернення до українських судових органів з метою оскарження невідповідності закону процедури виконання відповідного рішення суду не було б ефективним з огляду на неефективність його скарг, надісланих в державну виконавчу службу.

Суд повторює свою прецедентну практику, відповідно до якої правило вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, проголошене в статті 35 п. 1 Конвенції, яке полягає в обов’язку осіб, що бажають звернутися до міжнародного судового органу чи арбітражу проти держави, насамперед полягає в тому, щоб використати засоби правового захисту, які пропонує правова система держави-відповідача. Ці засоби правового захисту повинні існувати з достатнім рівнем певності як в теорії, так і на практиці, інакше вони не є ефективними та доступними (рішення у справі “Ілхан проти Туреччини” (ВП), № 22277/93, 27.6.2000).

Суд зауважує, що українське законодавство передбачає можливість для кожної заінтересованої особи звернутися зі скаргою на дії органів державної влади, зокрема, щодо виконання рішень судів (державної виконавчої служби) для оскарження дій чи бездіяльності останньої та відшкодування шкоди. Крім того, відповідно до українського законодавства боржник, який не дотримався строку виконання своїх фінансових зобов’язань, зобов’язаний відшкодувати кредитору, якщо останній цього вимагає, суму боргу, збільшену на коефіцієнт інфляції. У цій справі заявник не звернувся до жодного судового органу України ні з метою отримання виплат за інвалідністю, проіндексованих відповідно до коефіцієнта інфляції, ні для оскарження невідповідності закону процедури виконання рішення суду від 21 травня 1999 року. Суд вважає, що простий сумнів заявника щодо шансів на успіх цих позовів не є достатнім для звільнення його від обов’язку використати ці засоби правового захисту (заява № 19819/92, рішення Комісії від 5 липня 1994 р., D.R. 78-В, С. 93; з відповідними змінами, № 49783/99, “Хомяк проти Росії” (рішення щодо прийнятності), 15.1.2000). Він вважає, що заявник не вичерпав внутрішні засоби правового захисту, як передбачено статтею 35 п. 1 Конвенції, і що ця частина заяви повинна бути відхилена відповідно до статті 35 п. 4.

З цих підстав Суд одноголосно визнає заяву неприйнятною.

Ж.-П. Коста, голова
С. Доллє, секретар
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #16 : 26 Сентябрь 2010, 18:51:53 »

(скопию свой пост из Консилиума в эту тему, чтобы не потерять ссылки)

И решения ЕСПЧ где надо искать? Я нашла такое: http://khpg.org/index.php?r=a1b3c5d1...



Перечитывать решения это хорошо (и со временем прийдется много перечитать), но для начала желательно читать комментарии и анализ практики ЕСПЧ. Кое-что уже есть у нас в теме ЕСПЧ. Мне понравились статьи вот здесь: 
О проблеме мотивированности судебных актов через призму Постановлений Европейского Суда по правам ч  http://www.espch.ru/content/view/157/34/

Вообще, как я заметила у нас практика ЕСПЧ должна стать вторым КАСУ, сколько там разъяснений что должны делать суды.

Я ищу по поиску заинтересовавших меня слов. Например, у нас в иске есть фраза: "....засновані на принципі юридичної визначеності", набираю в поиске  "принцип юридичної визначеності" и прочитала несколько интересных статей, по пути еще какие-то слова попадаются, и т.д.

Вот с сайта мин.юстиции  http://www.minjust.gov.ua/0/7474   Право на справедливий суд: практика Європейського суду з прав людини щодо України.  Здесь интересно тем, что правительство как бы между прочим показывает на что оно жмет в ЕСПЧ (а там ответчиком будет именно оно). К примеру, о сроках рассмотрения в суде. 3 года считается, что немного (для трех инстанций), много это 5-6 лет и больше.

Или еще. Это всего лишь цитата из реферата, НО зато в нем есть хорошие идеи  http://revolution.allbest.ru/law/00088739_0.html   
Например, можно поискать теперь практику ЕСПЧ именно на тему  "Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права":

Цитировать
Найбільш різнобічне тлумачення принципу верховенства права дається у рішеннях Європейського суду з прав людини, який діє на основі європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У преамбулі цієї Конвенції верховенство права визнається як принцип, що об'єднує країни-учасниці Ради Європи. У своїх рішеннях Суд неодноразово звертається до зазначеного у Преамбулі Конвенції принципу і, вважаючи його одним із основоположних принципів функціонування країн-учасниць, надає йому тлумачення при вирішенні справ.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України. Законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Саме тому, у КАС зазначено:

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які виводяться з цього принципу.

Однією з таких вимог є вимога про якість закону. Під законом тут мається на увазі правову норму, а точніше положення нормативного акта. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або за допомогою консультацій регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих органам влади, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля публічної адміністрації. Звідси й ще одна вимога принципу верховенства права - захист від свавілля.


http://www.kmu.gov.ua/punish/control/uk/publish/article;jsessionid=159C2B96A70632BC2923BD6F6ADA76EF?art_id=63045&cat_id=45347
Цитировать
Відповідність положень проекту акта (акта) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини
Преамбула Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) проголошує верховенство права як елемент спільного спадку держав-учасниць, а однією з основних складових верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справа "Брумареску проти Румунії"("Brumarescu v. Romania") № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року). Констатуючи у своїх рішеннях порушення Україною норм Конвенції, Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд) неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства. Європейський суд приділяє велику увагу критерію чіткого формулювання норм права у законах. Так, у справі "Гаведа проти Польщі" ("Gаvеdа v. Роlапd"), № 26229/95, рішення від 14 березня 2002 року) Європейський суд дійшов висновку, що
"оскільки [цей] закон не був сформульований з достатньою чіткістю, яка дала б заявникові змогу регулювати свою поведінку, застосовані щодо нього обмеження не були встановлені законом ".
Тобто, національний закон повинен бути сформульований достатньо чітко і відповідати вимозі передбачуваності (для того, щоб особа могла передбачити наслідки своєї поведінки), бути доступним (оприлюдненим, відповідно до чинного законодавства) та не суперечити принципу верховенства права.
Зміст нормативно-правового акта, серед іншого, повинен забезпечувати максимальну компактність викладу, ясність, точність і визначеність норми права.
Принцип юридичної визначеності передбачає існування достатньо сформульованих внутрішньодержавних нормативних актів, які відповідають вимогам концепції "закону". Недосконалість нормативно-правових актів негативно впливає на процес реалізації прав і виконання обов’язків всіма суб’єктами суспільних відносин.


Можно посмотреть как это подвести к нам. Ведь учитывая сколько нормативки по нашему делу, + еще противоречия в ней, + что наши иски это вопрос СОЦ.защиты - чем не нарушения со стороны государства принципа верховенства права?
Одна раздвоенность у застрахованных чего стоит - полномочия передали, а дальше какой нормативкой пользоваться - ЗУ О помощи или ЗУ О соц.страхе - подите в суд разбирайтесь, гражданине. Решение КСУ есть, а соответствующих изменений в законы - ноль.

Записан

antonsherkkkk
Эксперт
******

Карма: 24
Offline Offline

Город: Харьков
Район: Дзержинский
ФИО судьи: Руднева О.О.
Дата рождения ребенка: 19.01.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: ПИ - удовлетворили лишь с 9.07 -31.12.2007г., срок восстановлен.Подала заявы на дополнительное решение,исправление ошибок, разьяснение. Подала ап.скаргу по ЦПК.
Сообщений: 692


Просмотр профиля Email
« Ответ #17 : 27 Сентябрь 2010, 09:46:33 »

А вот с этим решением я начала сомневаться снова, нужно ли отсылать сейчас письмо или ждать решение вышки.
Ці засоби правового захисту повинні існувати з достатнім рівнем певності як в теорії, так і на практиці, інакше вони не є ефективними та доступними (рішення у справі “Ілхан проти Туреччини” (ВП), № 22277/93, 27.6.2000).


мне кажется, что в этом деле была совсем другая ситуация, инфляционные позивачка вообще не требовала в своих исках, и поэтому проигнорировала вышку в теории, а про практику позивачка вообще не заявляла. Мы же игнорируем вышку не из-за теории, а из-за практики - и про это говорим.
Записан
Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #18 : 27 Сентябрь 2010, 18:20:20 »

ДЕЛО "АНДРОСОВ (ANDROSOV) ПРОТИВ РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ"
(Жалоба N 63973/00)

ПОСТАНОВЛЕНИЕ СУДА

(Страсбург, 6 октября 2005 года)
Цитировать
2. Статья 1 Протокола N 1 к Конвенции

67. Прежде всего, Европейский суд напомнил, что Конвенция не гарантирует право на пенсию по возрасту или какое-либо социальное пособие в конкретном размере, как таковые (см., например, Решение Европейского суда по делу "Аунола против Финляндии" (Aunola v. Finland) от 15 марта 2001 г., жалоба N 30517/96). Однако "требование", даже касающееся пенсии или социального пособия, может составлять "собственность" по смыслу статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции в случае, если в достаточной мере установлено, что оно может быть реализовано (см. Постановление Европейского суда по делу "Греческие нефтеперегонные заводы "Стран" и Стратис Андреадис против Греции" (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece) от 9 декабря 1994 г., Series A, N 301-B, § 59).
68. Решение Лиманского районного суда Астраханской области от 3 ноября 1999 г., подтвержденное Определением Астраханского областного суда от 14 декабря 1999 г., предоставило заявителю требование, которое могло быть реализовано, на повышенную ежемесячную компенсацию в размере 5045 рублей 73 копеек и задолженность в размере 108892 рублей 7 копеек. Это Решение стало окончательным после того, как оно было подтверждено при рассмотрении дела в кассационном порядке.
69. Европейский суд счел, что результатом Определения Астраханского областного суда от 27 декабря 2000 г. и последующих рассмотрений дела стало уменьшение размера первоначально присужденной заявителю суммы, что составляет нарушение права заявителя на уважение свой собственности, гарантированное статьей 1 Протокола N 1 к Конвенции (см. Постановление Большой палаты Европейского суда по делу "Брумареску против Румынии" (Brumarescu v. Romania), жалоба N 28342/95, § 77, ECHR 1999-VII, и Постановление Европейского суда по делу "Праведная против Российской Федерации" (Pravednaya v. Russia) от 18 ноября 2004 г., жалоба N 69529/01, § 38 - 39).
70. Хотя Европейский суд признал, что эта мера была законной и преследовала общественный интерес (например, такой, как гармонизация чернобыльских социальных выплат), ее соответствие требованию соразмерности является спорным.
71. В частности, хотя это правда, что пересчет социальных выплат конкретному лицу и их уменьшение, как таковое, не нарушает статью 1 Протокола N 1 к Конвенции (см. Решение Европейского суда по делу "Скоркевич против Польши" (Skorkiewicz v. Poland) от 1 июня 1998 г., жалоба N 39860/98), пересчет задним числом, в результате чего присужденные суммы, которые уже перечислены (или задержаны), уменьшаются, влечет индивидуальное и непомерное бремя для заявителя и поэтому несовместимо со статьей 1 Протокола N 1 к Конвенции. В этом отношении Европейский суд напомнил упоминавшееся выше Постановление по делу "Праведная против Российской Федерации", в котором в отношении аналогичных фактов указано:
"40. ...Интересы общества, по общему признанию, могут включать в себя эффективную и скоординированную схему государственных пенсий, ради которой государство может корректировать свое законодательство.
41. Однако возможный публичный интерес государства в обеспечении единообразного применения Закона о пенсиях не должен приводить к ретроспективному перерасчету ранее присужденной денежной суммы. Европейский суд счел, что, лишив заявителя права на получение пенсии в размере, установленном в Окончательном судебном решении, государство нарушило справедливый баланс между рассматриваемыми интересами (см., mutatis mutandis, Постановление Европейского суда по делу "Прессос Компаниа Навьера С.А." против Бельгии" (Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium) от 20 ноября 1995 г., Series A, N 332, § 43)".
72. Европейский суд не усмотрел каких-либо оснований для отклонения от своих выводов, сделанных в указанном Постановлении, и находит, что имело место нарушение статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции также и в настоящем деле.

Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #19 : 27 Сентябрь 2010, 19:01:41 »

Цитировать
В решении по делу Панченко против Латвии от 28 октября 1999 года6 Европейский Суд отметил, что Конвенция не гарантирует социально-экономические права как таковые, в том числе право на бесплатное жилище, право на труд, право на бесплатную медицинскую помощь, право на финансовую помощь со стороны государства для поддержания определенного уровня жизни.
Что-то мне кажется, что наши ожидания "законные" нам ничего по п.1 протокола не принесут. Главный упор нужен наст.6,13 Конвенции

Цитировать
В Конвенции о защите прав человека и основных свобод от 4 ноября 1950 года (СЕД № 5) подобное право не предусматривается. В ряде решений Европейская Комиссия и Европейский Суд по правам человека обратили внимание на то, что Конвенция не гарантирует социальные права как таковые, включая право претендовать на финансовую помощь от государства для поддержания определенного уровня жизни2, право на социальное обеспечение3, а также право на пенсию по старости4. Вместе с тем данные органы выходили на проблематику, связанную с социальным обеспечением, при рассмотрении жалоб на нарушение статьи 6 Конвенции (право на справедливое судебное разбирательство) и статьи 1 (защита собственности) Протокола № 1 к Конвенции от 20 марта 1952 года (СЕД № 9).
2. В соответствии с правовыми позициями, сформулированными Европейской Комиссией и Европейским Судом по правам человека в отношении статьи 1 Протокола № 1, уплата взносов в пенсионный фонд может при определенных обстоятельствах порождать право собственности и способ распределения средств данного фонда оказывает воздействие на данное право5. При этом права, возникающие в связи с уплатой взносов в рамках социального страхования, носят имущественный характер применительно к целям статьи 1 Протокола № 1 Конвенции6. Вместе с тем положения данной статьи не могут быть истолкованы как предоставляющие право на определенную сумму пенсии или на определенный вид пенсионного обеспечения в рамках социального страхования7. Статья 1 Протокола № 1 не гарантирует также право на получение пенсии или пособия, если подобные выплаты не предусмотрены в национальном законодательстве государства-участника.
« Последнее редактирование: 27 Сентябрь 2010, 19:07:24 от Anvitasa » Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #20 : 27 Сентябрь 2010, 19:11:15 »

Это ответ на мои сомнения
Цитировать
Вопросы, связанные с социальным страхованием и социальной помощью, Суд рассматривал в контексте статьи 1 Протокола № 1 в деле Гаигусуз против Австрии11. Заявитель - гражданин Турции, на законных основаниях проживавший и работавший в Австрии12, полагал, что власти данной страны отказали ему в праве на получение авансовых чрезвычайных выплат, на которые могут претендовать безработные, только на том основании, что он не имел австрийского гражданства (п. 34). С 1 июля 1986 по 15 марта 1987 года г-н Гаигусуз получал пособие по безработице за счет средств пенсионного страхования. После получения всех причитающихся ему сумм он обратился в службу занятости с ходатайством о предоставлении чрезвычайной помощи13, однако ему было в этом отказано, поскольку в соответствии с действовавшим на тот момент законодательством наличие гражданства являлось одним из условий получения подобных выплат14. Правомерность данного решения подтвердили национальные судебные инстанции.
Заявитель и правительство Турции15 полагали, что в данном деле применимы положения статьи 14 (запрещение дискриминации) Конвенции, взятой вместе со статьей 1 Протокола № 1 к Конвенции в совокупности, ссылаясь на позицию Комиссии, признавшей, что предоставление чрезвычайной помощи связано с уплатой взносов в фонд страхования на случай безработицы (п. 37). Правительство Австрии считало, что данные выплаты не находятся в сфере действия статьи 1 Протокола № 1, поскольку право на их получение не является автоматическим следствием уплаты соответствующих взносов, так как государство предоставляет чрезвычайную помощь только нуждающимся (п. 38)
Суд обратил внимание на то, что чрезвычайные выплаты осуществляются тем лицам, которые получили причитающиеся им суммы страховых выплат по безработице и отвечают требованиям, предусмотренным в Законе о страховании на случай безработицы. Уплата взносов в фонд страхования на случай безработицы является предварительным условием для получения пособия по безработице. Из этого следует, что право на получение чрезвычайной помощи отсутствует, если не уплачивались страховые взносы (п. 39). В данном деле не оспаривался тот факт, что заявитель платил соответствующие взносы, отказ в предоставлении чрезвычайной помощи базировался исключительно на том основании, что г-н Гаигусуз не имел австрийского гражданства и не подпадал ни под одну из категорий иностранцев, на которых не распространялось подобное требование (п. 40). Суд пришел к заключению, что исходя из положений законодательства Австрии право на получение чрезвычайной помощи является имущественным правом применительно к целям статьи 1 Протокола № 1 (п.41). Заявителю было отказано в праве на получение помощи по признаку гражданства16; соответственно, положения статьи 14, запрещающей дискриминацию в том числе и по данному основанию, также подлежали применению в данном деле (п.41)
Судьи сочли, что только при наличии очень веских оснований разница в обращении, основанная исключительно на гражданстве, совместима с положениями Конвенции (п.42). Заявитель полагал, что разница в отношении к гражданам Австрии и лицам, не являющимся гражданами данной страны, не имела объективного и разумного обоснования, поскольку г-н Гаигусуз платил страховые взносы на случай безработицы на тех же основаниях, что и граждане страны его пребывания (п. 43). В свою очередь правительство Австрии не рассматривало положения соответствующего законодательства как дискриминационные, полагая, что у государства существует особая ответственность по отношению к собственным гражданам. В законодательстве страны были предусмотрены определенные изъятия в отношении применения требования гражданства. Кроме того, на момент возникновения спора Австрия не была связана договорными обязательствами в отношении предоставления гражданам Турции чрезвычайной помощи в связи с безработицей (п.46).
Суд счел доводы правительства Австрии неубедительными и признал, что разница в отношении к гражданам страны и лицам, не имеющим подобного статуса, в связи с предоставлением чрезвычайной помощи не имеет объективных и разумных оснований. Несмотря на то что в этот период Австрия не имела соглашения с Турцией, она ратифицировала Конвенцию о защите прав человека и основных свобод и приняла на себя обязательство обеспечивать каждому, кто находится под ее юрисдикцией, права и свободы, предусмотренные в Разделе 1 (п. 52). Соответственно, Суд установил факт нарушения статьи 14 Конвенции в совокупности со статьей 1 Протокола № 1 (п. 52).

Может и нам стоит пойти через призму уплаты страховых взносов?
« Последнее редактирование: 27 Сентябрь 2010, 19:14:00 от Anvitasa » Записан

SumAnna
Эксперт
******


Карма: 142
Offline Offline

Город: Сумы
Дата рождения ребенка: 8.10.2007 г.
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: Отправила кассацию в ВАСУ и ВСУ
Сообщений: 891

127193052
Просмотр профиля
« Ответ #21 : 27 Сентябрь 2010, 23:51:01 »

Вот чего нашла относительно ст.13.Интересненькое.

 Чи потрібно розглядати скаргу за статтею 13?

146. У багатьох колишніх справах, в яких Суд встановлював порушення пункту 1 статті 6, він не вважав за необхідне виносити рішення ще й стосовно супутньої скарги, заявленої за статтею 13. Майже завжди це відбувалося тому, що в окреслених обставинах пункт 1 статті 6, як вважалося, виступав як lex specialis щодо статті 13.

Таким чином, у разі, якщо обстоюване особою право, передбачене Конвенцією, є «цивільним правом», визнаним у межах внутрішнього права, – таким, наприклад, як право власності, – то існує й ґарантія, передбачена пунктом 1 статті 6 (див., наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and L o nnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року, серія A, № 52, с. 31–32, п. 88). За таких обставин ґарантії пункту 1 статті 6, що охоплюють повний захист судової процедури, суворіші за ґарантії статті 13 і поглинають останні (див., наприклад, згадуване вище рішення у справі Бруалли-Ґомеса де ла Торре, с. 2957, п. 41).

Суд застосовував таку логіку в справах, у яких заявник ставив під сумнів адекватність наявних апеляційних чи касаційних процедур, на які поширюється сфера застосування як пункту 1 статті 6 – в її «кримінальному» аспекті, так і статті 13 (див. рішення у справі «Камасинський проти Австрії» (Kamasinski v. Austria) від 19 грудня 1989 року, серія A, № 168, с. 45–46, п. 110, – у зв'язку з процедурою анулювання у Верховному суді).

У таких випадках правового інтересу в повторному розгляді того самого предмета скарги у світлі менш суворих вимог статті 13 немає.

147. Однак про жоден частковий збіг і, отже, про жодне поглинання не йдеться, в разі якщо – як і в цій справі – стверджуване порушення Конвенції, заяву про яке особа бажала б передати на розгляд «національного органу», є порушенням – усупереч пункту 1 статті 6 – права на розгляд упродовж розумного строку. Питання щодо того, чи було заявникові в тому або тому випадку забезпечено розгляд упродовж розумного строку при встановлені обсягу його цивільних прав та обов'язків чи обґрунтованості кримінального обвинувачення проти нього, – є правовим питанням, яке не тотожне питанню про те, чи мав заявник у межах національного права змогу скористатися із засобів правового захисту для обговорення своєї скарги, поданої на цій підставі. У цій справі питання, яке мали вирішити «суди» за пунктом 1 статті 6, було питанням кримінальних обвинувачень, висунутих проти заявника, тимчасом як скарга, розгляду якої він домагався в «національному органі», була для цілей статті 13 окремою скаргою щодо невиправдано тривалого провадження.

В аналогічних справах у минулому Суд, утім, відмовлявся ухвалювати рішення щодо супутньої скарги стосовно відсутності ефективного засобу правового захисту, ґарантованого статтею 13, не вважаючи це за потрібне з огляду на вже встановлене порушення вимоги про «розумний строк», закріпленої в пункті 1 статті 6 (див., серед інших джерел, згадувані вище рішення у справах Піццетті, с. 37, п. 21; Буїллі, п. 27; і Джузеппе Триподі, п. 15).

148. На погляд Суду, настав час переглянути свою практику у світлі безупинного нагромадження заяв, які надходять до нього, з головною, якщо не єдиною, скаргою – на незабезпечення розгляду впродовж розумного строку всупереч вимозі пункту 1 статті 6.

З огляду на те, що порушення за цим пунктом Суд встановлює дедалі частіше, не так давно він був змушений звернути увагу на «велику загрозу», що виникає для верховенства права в тих національних правових системах, де трапляються «надмірні затримки в судових провадженнях, щодо яких сторони не мають засобів правового захисту» (див., наприклад, рішення у справах: «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ GC ], № 34884/97, п. 22, ECHR 1999- V ; «Ді Мауро проти Італії» (Di Mauro v. Italy) [ GC ], № 34256/96, п. 23, ECHR 1999- V ; «А.Р. проти Італії» (A. P. v. Italy) [ GC ] від 28 липня 1999 року, № 35265/97, п. 18, у збірнику не публікувалося; та «Феррарі проти Італії» (Ferrari v. Italy) [ GC ] від 28 липня 1999 року, № 33440/96, п. 21, у збірнику не публікувалося).

149. На такому тлі Суд відчуває потребу дослідити скаргу заявника окремо у світлі статті 13, попри те що раніше встановив факт порушення пункту 1 статті 6 через незабезпечення йому права на розгляд упродовж розумного строку.

2. Застосовність статті 13 до скарг, у яких стверджується порушення права на розгляд упродовж розумного строку

150. Уряд стверджував, що стаття 13 не може бути застосована до справ, у яких скарги заявників на тривалість провадження розглядають у світлі пункту 1 статті 6. Він також посилався на думку, висловлену Комісією у справі Піццетті, а саме – що стаття 13 не є застосовною, якщо стверджуване порушення мало місце у зв'язку із судовим провадженням (див. пункти 139–144 вище).

151. Суд не вбачає у змісті статті 13 жодних підстав для обґрунтування принципу, згідно з яким її не можна застосувати до будь-якого з аспектів «права на судовий розгляд», зафіксованого в пункті 1 статті 6. Та й історія проектування норми цієї статті не містить будь-яких натяків на подібне обмеження дії статті 13.

Загальновідомо, що ґарантія, передбачена статтею 13, не є абсолютною. Контекст, у якому має місце стверджуване порушення – або ціла категорія порушень, – може породити іманентне обмеження можливих засобів правового захисту. За таких обставин стаття 13 не вважається незастосовною, але викладену в ній вимогу щодо «ефективного засобу правового захисту» належить тлумачити як таку, що має на увазі «настільки ефективний засіб захисту, наскільки це можливо з огляду на притаманні [конкретному контексту] обмеження можливостей для оскарження» (див. рішення у справі «Класс та інші проти Німеччини» (Klass and Others v. Germany) від 6 вересня 1978 року, серія A, № 28, с. 31, п. 69). Окрім того, «стаття 13 аж ніяк не ґарантує засобів правового захисту, які дали б змогу оспорювати в національному органі закони Договірної держави на тій підставі, що вони суперечать Конвенції» (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom) від 21 лютого 1986 року, серія A, № 98, с. 47, п. 85). Отже, статтю 13 не можна тлумачити як таку, що вимагає забезпечення ефективного засобу правового захисту, що давав би змогу скаржитися на відсутність передбаченого пунктом 1 статті 6 доступу до суду в межах національного права.
Втім, якщо йдеться про стверджуване незабезпечення розгляду впродовж розумного строку, то якихось іманентних обмежень на сферу застосування статті 13 не існує.

152. З іншого боку, місце статті 13 у структурі ґарантій прав людини, передбачених Конвенцією, говорить на користь того, що неявні обмеження щодо статті 13 мають бути зведені до мінімуму.

Відповідно до статті 1 (яка проголошує, що «Високі Договірні Сторони ґарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції»), основна відповідальність за імплементацію та нагляд за забезпеченням ґарантованих прав і свобод лежить на національних органах. Механізм оскарження до Суду є, таким чином, доповненням до національних систем забезпечення прав людини. Цей субсидіарний характер виражено в статті 13 і пункті 1 статті 35 Конвенції.

Мета пункту 1 статті 35, у якому викладено вимогу про вичерпання національних засобів правового захисту, – дати Договірним державам можливість запобігти стверджуваним порушенням або залагодити їхні наслідки до того, як заяви про такі порушення будуть доведені до відома Суду (див., наприклад, недавнє рішення у справі «Селмуні проти Франції» (Selmouni v. France) [ GC ], № 25803/94, п. 74, ECHR 1999- V ). Положення пункту 1 статті 35 ґрунтується на припущенні, відображеному в статті 13 (з якою воно має близьку спорідненість), а саме – про існування ефективного засобу правового захисту щодо стверджуваного порушення конвенційних прав (там само).

У такий спосіб стаття 13, прямо формулюючи обов'язок держави захищати права людини насамперед у межах власних правових систем, встановлює додаткову ґарантію, з тим щоб кожен міг ефективно користуватися своїми правами. Мета статті 13, як видно з підготовчих матеріалів до Конвенції (див. Collected Edition of the « Travaux Pr e paratoires » of the European Convention on Human Rights, т.  II, с. 485 і 490, та т. III, с. 651), – забезпечити на національному рівні можливість кожному отримати засіб правового захисту проти порушення своїх прав за Конвенцією, перш ніж вдаватися до міжнародних механізмів оскарження в Суді. З цього погляду право на розгляд упродовж розумного строку було б менш ефективним, якби не існувало жодної можливості заявити претензії на підставі Конвенції спочатку в національному органі. Що ж до вимог статті 13, то їх слід розглядати як такі, що підкріплюють вимоги пункту 1 статті 6, а не як норми, що поглинаються загальним обов'язком, який покладає ця стаття, – не спричиняти надмірних затримок у судочинстві. 153. Проте Уряд стверджував, що вимога забезпечити у світлі статті 13 засіб правового захисту щодо надмірної тривалості провадження дорівнює покладенню на держави нового обов'язку – встановити «право на оскарження», зокрема право на оскарження по суті, яке, власне, ґарантоване лише в кримінальних справах положеннями статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції, і що на практиці користування таким засобом правового захисту може лише ще більше подовжити провадження в національних судах (див. пункти 142–143 вище).

154. Суд не погоджується з цією арґументацією Уряду.

Засіб правового захисту, що дає змогу оскаржити невиправдану тривалість розгляду, сам по собі не пов'язаний із поданням скарги щодо «встановлення» будь-яких кримінальних обвинувачень або визначення обсягу цивільних прав і обов'язків. Так чи інакше, за умови виконання вимог Конвенції, Договірні держави – як неодноразово наголошував Суд – користуються певною свободою самостійного оцінювання, вирішуючи, в який спосіб вони забезпечать засіб правового захисту, передбачений статтею 13, та виконають зобов'язання за цим положенням Конвенції (див., наприклад, рішення у справі «Кая проти Туреччини» ((Kaya v. Turkey) від 19 лютого 1998 року, Reports 1998- I, с. 329–30, п. 106).

Щодо думки, ніби вимога забезпечити ще один засіб правового захисту призведе до ще більшого затягування провадження в національних судах, то Суд хотів би зауважити, що, незважаючи на брак єдиної моделі засобів захисту стосовно надмірної тривалості провадження в правових системах Договірних держав, власна практика Суду щодо правила про вичерпання національних засобів правового захисту вже має приклади, які доводять, що створення таких засобів і їх ефективне застосування не є на цей час чимось неможливим (див., наприклад, «Ґонсалес-Марін проти Іспанії» (Gonzalez Marin v. Spain) (ухв.), № 39521/98, ECHR 1999- VII, і «Томе-Мота проти Португалії» (Tom e Mota v. Portugal) (ухв.), № 32082/96, ECHR 1999- IX ).

155. Якщо статтю 13, як пропонував Уряд, тлумачити як таку, що не може бути застосована до передбаченого пунктом 1 статті 6 права на розгляд упродовж розумного строку, то до Суду в Страсбурзі систематично надходили б ті скарги, які насамперед мають бути розглянуті – що, на думку Суду, було б прийнятніше – в межах національної правової системи. А це, зрештою, призвело б до послаблення ефективного функціонування – як на національному, так і на міжнародному рівнях – механізму захисту прав людини, створеному Конвенцією.

156. З огляду на наведені вище міркування, Суд вважає, що коректна інтерпретація статті 13 означає, що її положення ґарантують ефективний засіб правового захисту в національному органі в разі стверджуваного порушення вимоги пункту 1 статті 6, а саме – розглянути справу впродовж розумного строку.
3. Дотримання вимог статті 13

157. Як неодноразово підтверджував Суд, стаття 13 Конвенції ґарантує, що на національному рівні є засіб правового захисту, який забезпечує дотримання передбачених Конвенцією прав і свобод по суті, незалежно від форми, в якій вони зафіксовані в національних правових системах. Таким чином, стаття 13 врешті вимагає забезпечити національний засіб правового захисту, що давав би можливість розглянути по суті «небезпідставну скаргу» у світлі Конвенції і надати відповідний судовий захист (див., серед багатьох інших джерел, згадуване вище рішення у справі Каї).
Обсяг зобов'язань Договірних держав за статтею 13 залежить від природи скарги заявника, проте засіб правового захисту, передбачений цією статтею, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (див., наприклад, рішення у справі «Ілхан проти Туреччини» (I lhan v. Turkey) [ GC ], № 22277/93, п. 97, ECHR 2000- VII ).

«Ефективність» будь-якого «засобу правового захисту» в значенні статті 13 не залежить від визначеності, яку він дає щодо сприятливого для заявника результату. Так само і «орган», згаданий у цьому положенні, не обов'язково має бути судовим, але якщо він таким не є, то при вирішенні питання про ефективність засобу правового захисту, який він може надати, мають значення його повноваження і ґарантії. Крім того, навіть якщо окремо взятий засіб правового захисту сам не цілком задовольняє вимоги статті 13, цієї мети може досягати сукупність засобів захисту, передбачених національним правом (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Сілвер та інші проти Сполученого Королівства» (Silver and Others v. the United Kingdom) від 25 березня 1983 року, серія A, № 61, с. 42, п. 113, та у справі «Чагал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) від 15   листопада 1996 року, Reports 1996- V, с. 1869-70, п. 145).

158. Суду залишається визначити, чи виявились би наявні в межах польського права засоби для подання заявником скарги на тривалість провадження в його справі «ефективними» в сенсі запобігання чи подальшого тривання стверджуваного порушення або в сенсі забезпечення належного відшкодування за порушення, що вже сталося.

159. Суд одразу зауважує, що Уряд не стверджував, ніби для оскарження заявником тривалості провадження існує якийсь конкретний правовий спосіб. Проте він заявляв, що вимоги статті 13 могли бути задоволені кількома засобами правового захисту в сукупності, але не зазначив, чи міг би заявник взагалі домогтися захисту – превентивного або компенсаторного, – вдавшись до цих засобів, а якщо міг, то як саме (див. пункт 145 вище). Не було висловлено думки й про те, що будь-який зі згаданих засобів правового захисту – чи кілька їх у поєднанні – міг прискорити встановлення обвинувачень проти заявника або забезпечити йому належне відшкодування за затримки, які вже мали місце. Уряд також не навів жодного прикладу з національної практики, який би показав, що заявник справді мав змогу, користуючись відповідними засобами, домогтися такого захисту.

Це вже само собою доводить, що згадані засоби не відповідали критерію «ефективності» для цілей статті 13, бо, як уже заявив Суд (див. пункт 157 вище), такий засіб захисту має бути ефективним і з погляду права, і з погляду практики.

160. Отже, Суд робить висновок про порушення статті 13 Конвенції – в тому сенсі, що заявник не мав національних засобів правового захисту, щоб забезпечити дотримання права на «розгляд упродовж розумного строку», яке ґарантує пункт 1 статті 6.


Записан



"Говорят, что счастья нет, Только я отвечу - Ты не жди рассвет, а иди навстречу"
antonsherkkkk
Эксперт
******

Карма: 24
Offline Offline

Город: Харьков
Район: Дзержинский
ФИО судьи: Руднева О.О.
Дата рождения ребенка: 19.01.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: ПИ - удовлетворили лишь с 9.07 -31.12.2007г., срок восстановлен.Подала заявы на дополнительное решение,исправление ошибок, разьяснение. Подала ап.скаргу по ЦПК.
Сообщений: 692


Просмотр профиля Email
« Ответ #22 : 08 Октябрь 2010, 08:27:17 »

из  анвитасы цитаты: "Суд пришел к заключению, что исходя из положений законодательства Австрии право на получение чрезвычайной помощи является имущественным правом применительно к целям статьи 1 Протокола № 1 (п.41). "

А в нашем законодательстве пособие - имущественное право?
Записан
лорка
Глобальный модератор
Эксперт
*****


Карма: 34
Offline Offline

Город: Винница
ФИО судьи: Старинщук О.В.
Дата рождения ребенка: 2008г
Стадия процесса: коммунифиц.жалоба в ЕСПЧ Жду решения .
Сообщений: 805


Просмотр профиля Email
« Ответ #23 : 12 Октябрь 2010, 07:44:19 »

В рішенні у справі “Павлюлінець проти України” від 6 вересня 2005 року Євросуд констатував факт порушення §1 ст.6 Конвенції у зв’язку з тим, що тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі “розумного строку”. На момент прийняття рішення провадження у справі за позовом заявника тривало в українських судах 5 років і 2 місяці й на той час ще знаходилося на розгляді у Верховному Суді України.
У цьому рішенні Суд звернув увагу на тривалі періоди бездіяльності з боку Верховного Суду: приблизно 9 місяців між поданням Пенсійним фондом першої касаційної скарги у лютому 2002 р. та її розглядом Верховним Судом у листопаді 2002 р., а також 1,5 року загальної бездіяльності з моменту направлення справи до Верховного Суду вдруге у січні 2004 р.
У своїх зауваженнях Уряд України пояснював, що затримки у розгляді справи в касаційній інстанції були спричинені зростаючою кількістю проваджень, які знаходились на розгляді у Верховному Суді України. Водночас у цьому рішенні Суд зазначив, що Конвенція покладає на держави-учасниці обов’язок організувати свою судову систему таким чином, щоб дозволяти судам діяти відповідно до вимог §1 ст.6 Конвенції, включаючи розгляд упродовж “розумного строку”. Суд наголосив також на тому, що уряд не зміг надати жодного прикладу заходів чи то методологічного, чи то структурного характеру, які відображали б бажання держави розв’язати проблему, а також на тому, що розгляд даної справи розкрив серйозні недоліки судової системи України (зважаючи на неодноразові повернення справи на новий розгляд: розглядалася судами чотири рази).
« Последнее редактирование: 12 Октябрь 2010, 07:47:05 от лорка » Записан

Суди меня судья неправедный!!!
antonsherkkkk
Эксперт
******

Карма: 24
Offline Offline

Город: Харьков
Район: Дзержинский
ФИО судьи: Руднева О.О.
Дата рождения ребенка: 19.01.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: ПИ - удовлетворили лишь с 9.07 -31.12.2007г., срок восстановлен.Подала заявы на дополнительное решение,исправление ошибок, разьяснение. Подала ап.скаргу по ЦПК.
Сообщений: 692


Просмотр профиля Email
« Ответ #24 : 14 Октябрь 2010, 15:12:03 »

"Що стосується компенсації через втрати у зв’язку з інфляцією, Суд, з огляду на його висновки в цій справі (див. п. 15), вважає, що заявниці були звільнені від необхідності звернення до суду, як це було запропоновано Урядом. Проте Суд зазначає, що ці вимоги не підтверджені жодними документами, на підставі яких Суд міг би визначити суму. Відповідно, Суд відхиляє цю частину вимог."
Это кусок из реш еспч. Заявник просто умножил сумму долга на коэффициент4.2, не обьяснив ничего более.
Выходит, что нужно показать алгоритм вычисления инфляционных, по которым бы еспч посчитал эту инфляцию. Как думаете, нужно приводить наши законы или прецедентную практику судов(где считается инфляция)? Интересно, что уряд эту часть отвергал, ссылаясь, что в исках заявительница не требовала инфляционных, а могла бы...
Записан
1man
Новичок
*

Карма: 9
Offline Offline

Город: Чернигов
Район: Деснянский
ФИО судьи: Логвіна Т.В.
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: отказ в ПИ, АИ, ВАСУ. ЕСПЧ - неприемлемость.
Сообщений: 97


Просмотр профиля
« Ответ #25 : 11 Декабрь 2010, 09:31:10 »

Мін’юст розпочав випуск журналу, в якому публікуватимуться всі рішення Європейського суду у справах проти України

http://forum.zed.in.ua/index.php/topic,96.msg21237/topicseen.html#msg21237
Записан
SumAnna
Эксперт
******


Карма: 142
Offline Offline

Город: Сумы
Дата рождения ребенка: 8.10.2007 г.
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: Отправила кассацию в ВАСУ и ВСУ
Сообщений: 891

127193052
Просмотр профиля
« Ответ #26 : 13 Январь 2011, 23:33:13 »

Об отказе в кассации (примечание: в моем понимании наш ПИ и апелляция на языке ЕСПЧ это суд, а наша кассация - апелляция)

Цитировать
Несмотря на то, что сама ст. 6(1) не гарантирует права на апелляцию, следует помнить, что действие
ст. 6 распространяется на судебное разбирательство как в первой, так и в последующих инстанциях
– в гражданских и уголовных вопросах – там, где это право даровано человеку внутренним зако-
нодательством. Таким образом, отказ принять к рассмотрению гражданское дело или исследовать
кассационную жалобу по уголовному делу означает ограничение «права заявителя на доступ к суду»,
в соответствии со ст. 6(1). Суд признавал ограничение доступа к апелляции нарушением ст. 6 в тех
случаях, когда ограничение было основано на том факте, что в апелляции не были четко изложены
факты, на которых суд низшей инстанции основал свой вердикт
(Liakopoulou v Greece (2006 г)),
когда законом было сокращен срок подачи апелляции, а новый срок подачи распространялся на
дело заявителя (Melnyk v Ukraine (2006 г.)), когда апелляция, основанная непосредственно на
ст. 6 (1), была признана неприемлемой согласно внутреннему законодательству
(Perlala v Greece
(2007 г.)), а также когда заявителю не было позволено подать подробную записку по делу для
поддержки своей апелляции
(Dunayev v Russia (2007 г.)).
Записан



"Говорят, что счастья нет, Только я отвечу - Ты не жди рассвет, а иди навстречу"
SumAnna
Эксперт
******


Карма: 142
Offline Offline

Город: Сумы
Дата рождения ребенка: 8.10.2007 г.
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: Отправила кассацию в ВАСУ и ВСУ
Сообщений: 891

127193052
Просмотр профиля
« Ответ #27 : 13 Январь 2011, 23:38:09 »

Об отказе в иске на основании пропущенных сроков:

Цитировать
Не вызывает сомнений оправданность разумного ограничения сроков и установление процессу-
альных условий для подачи исков, как, например, необходимость подавать иск в соответствующий
суд (см. MPP Golub v Ukraine (dec.)(2005 г.)), имеющих место в гражданской и уголовной сферах
в интересах надлежащего отправления правосудия. Вследствие этого пропущенный заявителем срок
подачи судебного иска или апелляции в принципе не является нарушением ст. 6(1) (см. Stubbings
and Others v United Kingdom (1996 г.)), за исключением ситуаций, когда власти оставляют без
внимания объективные причины, оправдывающие факт несоблюдения заявителем сроков.

Таковыми были признаны причины, объясняющие невозможность подачи заявителем полностью
обоснованной апелляции, поскольку, несмотря на настойчивые попытки выяснить причины
принятия решения, которое он собирался опротестовать, ему не была своевременно предоставлена
полная печатная версия постановления суда первой инстанции
(см. Hadjianastassiou v Greece
(1992 г.)). С другой стороны, нельзя утверждать, что ст. 6 четко предписывает обеспечение сторон
гражданского или уголовного процесса или их адвокатов печатной версией рассматриваемого
решения. В каждом отдельном случае вопрос заключается в том, было ли соблюдено право на доступ
к суду вообще с учетом специфических особенностей внутреннего уголовного процесса, и насколько
осмотрительными были действия заявителя по соблюдению процессуальных требований, дабы его
иск был рассмотрен в суде (Jodko v Lithuania (dec.)(1999 г.)).
Записан



"Говорят, что счастья нет, Только я отвечу - Ты не жди рассвет, а иди навстречу"
SumAnna
Эксперт
******


Карма: 142
Offline Offline

Город: Сумы
Дата рождения ребенка: 8.10.2007 г.
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: Отправила кассацию в ВАСУ и ВСУ
Сообщений: 891

127193052
Просмотр профиля
« Ответ #28 : 13 Январь 2011, 23:44:37 »

Об увеличении пошлины, которая по сравнению с суммой пособия является большой (при передаче в ГК; и как вариант там где требовали 1%)

Цитировать
Даже в тех случаях, когда заявителю предписывается выплатить чрезмерные судебные сборы
в конце, а не в начале судебного разбирательства, это может стать нарушением права на доступ
к суду. В деле Stankov v Bulgaria (2007 г.), заявитель подал в суд на прокуратуру за ущерб, нанесен-
ный в ходе незаконного взятия под стражу. Внутренний суд частично признал иск, обязав заявителя
выплатить судебный сбор за ту часть иска, которая была отклонена. Судебный сбор, который
должен был выплатить заявитель, практически равнялся сумме присужденной ему компенсации.
Записан



"Говорят, что счастья нет, Только я отвечу - Ты не жди рассвет, а иди навстречу"
SumAnna
Эксперт
******


Карма: 142
Offline Offline

Город: Сумы
Дата рождения ребенка: 8.10.2007 г.
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: Отправила кассацию в ВАСУ и ВСУ
Сообщений: 891

127193052
Просмотр профиля
« Ответ #29 : 14 Январь 2011, 00:20:37 »

О беспристрастности суда:

Цитировать
...Схожим образом был признан факт нарушения ст. 6(1) в деле Salov v Ukraine (2005 г.) ввиду недо-
статочной независимости и беспристрастности судьи районного суда, участвовавшего в слушаниях
по делу, с учетом недостаточности гарантий неоказания на суд давления со стороны региональных
судов
.

О состязательности, и о том, что в решении пишутся аргументы о которых ответчик даже не заявлял:

Цитировать
Понятие «справедливого судебного слушания» предполагает наличие состязательного процесса,
в ходе которого стороны гражданского процесса имеют доступ к информации и могут комментиро-
вать приобщенные к делу замечания и представленные другой стороной доказательства. В уголовных
судебных процессах требование состязательного процесса предполагает, что обвинение и защита
должны получать доступ к информации и иметь возможность комментировать приобщенные к делу
замечания и представленные другой стороной доказательства (Brandstetter v Austria (1991 г.)).
Для национального законодательства первоочередной задачей является установление норм по
допустимости доказательств, а для национальных судов – оценка данных доказательств (Schenk v
Switzerland (1988 г.)).
В деле Ruiz-Mateos v Spain (1993 г.) в контексте конституционного судебного разбирательства,
на которое распространялось действие «гражданского» аспекта ст. 6, запрос заявителя
о представлении документов в Конституционном Суде был отклонен. Суд постановил, что
право на состязательный процесс предполагает, что стороны имеют доступ к информации
и могут комментировать приобщенные к делу замечания и представленные другой стороной
доказательства. Суд признал, что стороне судебного разбирательства должен быть, как правило,
гарантирован свободный доступ к замечаниям других участников данного разбирательства,
а также реальная возможность комментировать данные замечания.

Цитировать
В деле Georgios Papageorgiou v Greece (2003 г.) заявитель, банковский служащий, был
осужден за обналичивание поддельных чеков. Жалоба заявителя, согласно ст. 6, касалась не
утаивания доказательств, а отказа внутреннего суда распорядиться о получении оригиналов
документов, использовавшихся как основное доказательство против заявителя
. В частности,
ни на одной из стадий судебного разбирательства суды, занимавшиеся рассмотрением дела,
не имели возможности изучить указанные чеки и проверить соответствие предоставленных
в их распоряжение копий «оригиналам». Более того, суд в первой инстанции распорядился
уничтожить предполагаемые фальшивые чеки, являвшиеся ключевым доказательством в деле
заявителя. Иными словами, признание заявителя виновным в подделке было по большей части
основано на ксерокопиях рассматриваемых чеков. При данных обстоятельствах Суд посчитал,
что получение «оригиналов» чеков было существенным для защиты заявителя. Учитывая тот
факт, что, вопреки неоднократным запросам заявителя, доказательство не было адекватным
образом представлено и изучено в ходе разбирательства, Суд пришел к выводу о том, что рас-
сматриваемое судебное разбирательство не отвечало требованиям справедливого суда.

Записан



"Говорят, что счастья нет, Только я отвечу - Ты не жди рассвет, а иди навстречу"
Страниц: 1 [2] 3 4 5 6   Вверх
  Печать  
 
Перейти в:  

Powered by SMF 1.1.12 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC | Sitemap Rambler's Top100 ���������� ������
Страница сгенерирована за 0.417 секунд. Запросов: 21.
Array
(
    [type] => 8192
    [message] => Function set_magic_quotes_runtime() is deprecated
    [file] => /home/zedinuas/public_html/forum/index.php
    [line] => 49
)