Украинский социальный форум
21 Сентябрь 2019, 04:40:50 *
Добро пожаловать, Гость. Пожалуйста, войдите или зарегистрируйтесь.

Войти
Новости: 26 марта 2009 года - день рождения этого форума!!!
Ура! Старт дан. Пусть это событие станет началом нашей общей победы. Вместе - мы сила Подмигивающий
   
   Начало   Помощь Поиск Календарь Медиа Войти Регистрация  
Страниц: [1]   Вниз
  Печать  
Автор Тема: Решения судов по ЗУ № 796 (ЧАЕС)  (Прочитано 5417 раз)
0 Пользователей и 1 Гость смотрят эту тему.
Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« : 18 Май 2010, 19:32:40 »

Допомога на оздоровлення.

Здесь 2 категория, но древние года.


ПОСТАНОВА   ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
26 червня 2007 року                                                                                       м. Київ
                 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :
 головуючого     Співака В.І.,
суддів :               Білуги С.В.,   Гаманка О.І.,  Заїки М.М.,          Загороднього А.Ф.,
при секретарі Проценко О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на постанову Дружківського міського суду Донецької області від            13.03.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12.05.2006 р. у справі за його позовом  до Дружківського міського управління праці та соціального захисту населення Донецької області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення, -
                                                                    встановила :
В лютому 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Дружківського міського управління праці та соціального захисту населення Донецької області про стягнення недоплаченої грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 5116,50 гривень за 2000-2004 роки, передбаченої Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року  № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Постановою Дружківського міського суду Донецької області від 13.03.2006 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 12.05.2006 р., у задоволенні позову  ОСОБА_1. було відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить зазначені судові рішення першої та апеляційної  інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на  порушення судами норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї та рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що Дружківське міське управління праці та соціального захисту населення Донецької області при нарахуванні позивачу щорічної допомоги на оздоровлення за період 2000 - 2004 роки виходило з положень Закону № 796-XII та постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 року № 836 (далі - постанова КМУ № 836), згідно з якими ОСОБА_1. нараховували допомогу на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС                2-ої категорії у розмірі 26 грн. 70 коп., встановленому зазначеною постановою КМУ ще у 1996 році.
Однак з таким висновком суду першої та апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки він  не відповідає вимогам закону.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування,  їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС  2-ої категорії.
Відповідно до абзацу 4 частини 4 статті 48 Закону № 796-XII щорічна допомога учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-ої категорії виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, а розмір мінімальної заробітної плати відповідно до частини сьомої статті 48 цього ж Закону визначається на момент виплати.
Статтею 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» від 26.12.2002 р. № 372 встановлено з 1 січня 2003 року розмір мінімальної заробітної плати 185 грн. на місяць, а з 1 грудня 2003 року - 237 грн. на місяць.
Статтею 89 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 17.06.2004 р. № 1801 встановлено з 1 січня 2004 року розмір мінімальної заробітної плати 205 грн. на місяць, а з 1 вересня 2004 року - 237 грн. на місяць.
Статтею 83 Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 р. № 2505 встановлено з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 грн. на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 грн. на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 грн. на місяць, з       1 вересня 2005 року - 332 грн.
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796, стаття 89 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 17.06.2004 р. № 1801, стаття 83 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» від 25.03.2005 р. № 2505, а не постанова Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 р. № 836.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»,  Дружківське міське управління праці та соціального захисту населення Донецької області повинно виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за чотири роки, які передують часу звернення до суду (за 2001 - 2004 роки), виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Дружківським міським управлінням праці та соціального захисту населення Донецької області ОСОБА_1. була виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2000 р. -            26,7 грн. 30.08.2002 р.; 2001 р. - 26,7 грн. 30.04.2003 р.; 2002 - 2003 рр. по 26,7 грн. 31.08.2004 р.; за 2004 рік - 26,7 грн. - 18.04.2005 р.
З урахуванням отриманої ОСОБА_1. суми 106,8 грн. (26,7 х 4) та розміру заробітної плати, встановленої на момент виплати (30.04.2003 р. - 185 грн, 31.08.2004 р. - 205 грн., 18.04.2005 р. - 290 грн.), на корить позивача з Дружківським міським управлінням праці та соціального захисту населення Донецької області за 2001 - 2004 роки підлягає стягненню  4318,2 грн. (185 + 205 + 205 + 290) * 5 - 106,8) недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2001 - 2004 роки.   
Колегія суддів  вважає, що обставини справи встановлені повно і правильно, але судами першої і апеляційної інстанції допущено грубі порушення норм процесуального і матеріального  права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому судові рішення слід скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково.   
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 230 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
постановила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дружківського міського суду Донецької області від 13.03.2006 р. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 12.05.2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Дружківського міського управління праці та соціального захисту населення Донецької області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Дружківського міського управління праці та соціального захисту населення Донецької області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення задовольнити частково.

Стягнути з Дружківського міського управління праці та соціального захисту населення Донецької області про стягнення грошової допомоги на оздоровлення на користь ОСОБА_1 4318,2 грн. недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2001 - 2004 роки.

В іншій частині позову відмовити. 

 
Постанова оскарженню не підлягає.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #1 : 18 Май 2010, 19:34:48 »

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 лютого 2009 року                Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Димерлія О.О., Золотнікова О.С.,

при секретарі  Петровій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління праці та соціального захисту населення на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївського міського виконавчого комітету, Головного управління праці і соціального захисту населення Миколаївської обласної державної адміністрації про стягнення недоотриманих сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення, -

 

В С Т А Н О В И Л А:

 

13 вересня  2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Головного управління праці і соціального захисту населення Миколаївської обласної державної адміністрації про стягнення недоотриманої суми щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2001-2007 роки в розмірі 5528,50грн.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2007 року позов ОСОБА_1. задоволено, зобов'язано Департамент праці і соціального захисту населення  здійснити ОСОБА_1. перерахунок грошової компенсації, як постраждалої у зв'язку з аварією на Чорнобильській АЕС 2 категорії (евакуйованої із зони відчуження) у вигляді щорічної допомоги на оздоровлення за період з 2001 року по 2007 рік, стягнено з Головного управління праці і соціального захисту населення обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1. грошову компенсацію у вигляді щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5528,50грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, начальник Головного управління праці і соціального захисту населення Миколаївської обласної державної адміністрації подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з цим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1. є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, евакуйованою із зони відчуження 2 категорії, що підтверджується посвідченням. /а.с.4/

Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991р. №796-ХІІ позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Позивачу з 2001 року виплата щорічної допомоги на оздоровлення здійснювалася виходячи з розмірів, встановлених Постановами Кабінету Міністрів України за №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та за №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

При вирішенні спору, суд першої інстанції виходячи із засад пріоритету законів над підзаконними актами обґрунтовано визнав, що при визначені розміру щорічної допомоги на оздоровлення в даному випадку підлягав застосуванню Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та від 12 липня 2005 року № 562, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

У вказаних постановах Кабінет Міністрів установив розміри щорічних допоміг на оздоровлення, усупереч положенням зазначеної статті закону, причому ці суми не відповідають розміру мінімальної заробітної плати.

Розмір мінімальної заробітної плати окремим Законом України встановлювався до 2004 року. При цьому, положення щодо неможливості застосувати встановлений розмір мінімальної заробітної плати в останнє містилися у Законі України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік». На 2003 рік такої законодавче встановленої заборони немає.

З 2004 року розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законом України «Про Державний бюджет України» (на відповідний рік). Положення Законів «Про Державний бюджет України» на відповідні роки також не містять обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Разом з тим, ухвалюючи рішення судом першої інстанції не було враховано, що пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію пунктів 6 та 8 статті 30 та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року визнані такими, що не відповідають Конституції України положення п.30 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати абзаців 2,3,4,5,6,7 частини 4 та частини 7 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції стосовно задоволення позовних вимог про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік є помилковим.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача щорічної допомоги на оздоровлення підлягають задоволенню за 2001 - 2005р.р. та 2007р.

Стосовно пропуску строку звернення позивача з адміністративним позовом до суду, судова колегія вважає, що пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня передбачене статтею 48 Конституції України, тому право на соціальний захист не може бути обмежено і строк позовної давності на соціальні виплати не поширюється.

Обов'язок по здійсненню перерахунку належних до виплати грошових сум позивача законом покладено на Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, у зв'язку із чим суд не може виконувати обов'язки суб'єктів владних повноважень, покладених на них законом. З цих підстав суд не може здійснювати перерахунок допомоги на оздоровлення та відмовляє у задоволенні позову про зобов'язання відповідача виплатити вказану допомогу у певній сумі.

Колегія суддів вважає, що у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи відповідно до ст.202 КАС України, оскаржувану постанову необхідно скасувати та прийняти нову постанову - про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів -

 

П О С Т А Н О В И Л А:

 

Апеляційну скаргу начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Миколаївської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.

Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 грудня 2007 року - скасувати.

Постановити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 як постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, евакуйованої із зони відчуження.

Стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 рр. та за 2007 рік відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її проголошення.

 

Головуючий:

 

Судді: 

Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #2 : 18 Май 2010, 19:44:31 »

Допомога на оздоровлення, 2007-2008

Справа №2-а-7665/08/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«16»  квітня 2009 року   
м. Одеса


 

Одеський окружний адміністративний суд: у складі головуючого судді    -     Єфіменко К.С., при секретарі Деркач С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту праці та соціального захисту населення Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання сплатити разову грошову допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004-2007 роки, -

В С Т А Н О В И  В:

     З позовом до суду звернувсяОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Департаменту праці та соціального захисту населення Одеської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання сплатити разову грошову допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004-2007 роки.
     В судовому засіданні 16.04.2009 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Відповідачі були сповіщенні належним чином про дату, час та місце слухання справи (а.с.48, довідковий лист по справі), але їх представники не прибули до судового засідання та не надали клопотання, про відкладення розгляду справи, а тому на підставі положень ст.128 КАС України справа розглядалась за відсутності представників відповідачів за наявними в справі доказами.
     Заслухавши пояснення позивача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав:
Відповідачі на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" є місцевим підрозділами центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.10 цього ж Закону здійснює повноваження щодо нарахування, встановлення, перерахунку та виплати державних соціальних виплат та доплат громадянам, в тому числі передбачених ст.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а їхні рішення, дії чи бездіяльність з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.1 ст.17,104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства. 
Позивач є ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС 2-ої категорії, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_1 від 14.08.1997 року (а.с.5).
     Позивач звернувся до відповідача - УПСЗН Київської районної адміністрації Одеської міської ради із заявою про проведення перерахунку розміру щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до розмірів, встановлених ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та виплати різниці, в задоволенні якої було відмовлено, що підтверджується листом відповідача від 04.03.2008 року  №1538 (а.с.3-4).   
     Суд не може погодитись з підставами здійснених цим відповідачем дій щодо  проведення виплат щорічної допомоги на оздоровлення, у розмірах, які нижчі ніж ті, які встановлені законом з наступних підстав:
Стаття 46 Конституції України передбачає право кожного громадянина на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Як передбачено частинами 2 та 3 статті 22 Конституції України, конституційні права гарантуються та не можуть бути скасованими.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.
     Відповідно до вимог статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції закону від 06.06.1996 року учасникам ліквідації аварії 2-ї категорії передбачена щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат.
     Згідно заперечень Відповідача від 07.07.2008 року №4431 (а.с.18-22) позивачу у період 2004-2007 років була виплачена щорічна грошова допомога на оздоровлення згідно постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 та від 12.07.2005 року №562 в розмірі 26,70 грн. за 2004 рік, 100,00 грн. за 2005 рік, 100,00 грн. за 2006 рік, 100,00 грн. за 2007 рік. Загальна сума виплат склала 326,70 грн.
     Згідно встановлених на 2004-2007 роки рівнів мінімальної заробітної плати позивачу у відповідності до положень ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" повинно було виплачено щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах: 2004 рік - 1185,00 грн., 2005 рік - 1660,00 грн., 2006 рік - 2000,00 грн., 2007 рік - 2300,00 грн. Всього -  7145,00 грн.

     Різниця між сумами, що підлягали сплаті та фактично виплаченими за 2004-2007 роки склала 6818,30 грн. (7145,00 грн. - 326,70 грн.).   

Згідно положень ст.92 Конституції України права громадян регламентуються виключно законами України. Враховуючи, що питання розміру основної та додаткової пенсії позивача були врегульовані законом, постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 та від 12.07.2005 року №562  не могли змінювати або встановлювати нові розмірі щорічної грошової допомоги на оздоровлення.
Тим паче, що відповідності до приписів ч.5 ст.54 Закону "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Кабінету Міністрів України надані повноваження лише щодо порядку обчислення розміру пенсії та виплат, передбачених цим законом, а не встановлення її розміру, в зв'язку з чим, відповідач повинен був застосовувати при встановленні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення позивачу положення статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не вказаних постанов Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836 та від 12.07.2005 року №562.
     Окрім того, не заслуговують на увагу й заперечення відповідача щодо зупинення дії положень ст.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" на 2007 та 2008 роки Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», оскільки згідно рішень Конституційного суду України від 09.07.2007 року у справі  № 6-рп/2007 року, та від 22.05.2008 року справі №10-рп/2008 вказані положення законів, що обмежували права громадян були визнані неконституційними та у відповідності до положень ст.152 Конституції України ці закони втратили силу у день винесення зазначених рішень Конституційного суду України.
    За таких обставин дії Відповідача - УПСЗН Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 в меншому розмірі, ніж встановлено ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004-2007 роки повинні бути визнані судом протиправними на підставі ч.2 ст.162 КАС України.

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 09.10.2008 року №3407 «Про внесення змін та доповнень до рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 року №20 «Про затвердження структури виконавчих органів, загальної чисельності апарату міської ради, її виконавчих органів та витрат на їх утримання» з 01.01.2009 року припиняють свою діяльність управління праці та соціального захисту населення при районних адміністраціях м. Одеси, а їх функції щодо проведення соціальних виплат переходять до створеного Департаменту праці та соціального захисту населення Одеської міської ради, який також розпочинає свою діяльність з 01.01.2009 року, який у розумінні положень ст.55 КАС України є правонаступником вибулого суб'єкту владних повноважень у спірних правовідносинах, на якого повинно бути покладено судом обов'язок поновлення прав позивача у формі зобов`язання відповідача  - Департаменту праці та соціального захисту населення Одеської міської ради здійснити виплату позивачу заборгованості по щорічній грошовій допомозі на оздоровлення за 2004-2007 роки в розмірі 6818,30 грн. на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.
     Враховуючи, що позивач просив зобов'язати виплатити суму заборгованості саме УПСЗН Київської районної адміністрації Одеської міської ради, але суд прийшов до висновку про необхідність покладення цього обов'язку на іншого відповідача, у задоволенні позовних вимог саме до УПСЗН Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо зобов'язання провести виплату заборгованості за 2004-2007 роки слід відмовити на підставі положень ч.1 ст.162 КАС України. 
             Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись  ст.ст.94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

 1.   Позовні вимоги  задовольнити частково.
2.     Визнати протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Київської районної адміністрації Одеської міської ради щодо виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 в меншому розмірі, ніж встановлено ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004-2007 роки.
3.     Зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Одеської міської ради (65023, м.Одеса, вул. Льва Толстого, 7) виплатити на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) недоплачену різницю у розмірах щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2004-2007 роки в розмірі 6818,30 грн.
4.     В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний суддею 23.04.2009 року.

 Суддя                                                                                                                    Єфіменко К.С.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #3 : 18 Май 2010, 19:45:19 »

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«02» квітня 2009 року                                                                                                         м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді -   Стас Л.В.,
суддів: Косцової І. П., Шеметенко Л.П.,
при секретарі -   Філатовій І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 30 січня 2008 року, по справі за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в інтересах її неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області про незаконну бездіяльність та стягнення невиплачених сум грошової компенсації за невидану санаторну путівку, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка - ОСОБА_1, звернулася до суду з позовами до Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області, в якому просила визнати її право та право її неповнолітньої дитини - ОСОБА_2, інтереси якої вона представляє, на щорічні санаторні путівки, а при їх відсутності на грошову компенсацію за період з 2004 по 2006 роки, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є громадянкою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи першої категорії, а відповідачем не була виплачена в повному обсязі вказана допомога, чим порушується ст. ст. 30 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в зв'язку з чим утворилась заборгованість, у розмірі 6401 грн..
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, вказуючи, виплати було проведено відповідно до чинного законодавства.
Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 30 січня 2008 року - позов задоволено частково, а саме: Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області зобов'язано виплатити ОСОБА_1, невиплачену компенсацію за ненадану санаторно-курортну путівку їй та її дитині - ОСОБА_2., у розмірі 124 грн. В іншій частині позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи ОСОБА_1, у задоволені частини позовних вимог, відносно стягнення з відповідача компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку за 2004 рік у розмірі 2936 грн., та за 2006 рік у розмірі 3465 грн., суд першої інстанції  виходив з того, що розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має обраховуватися виходячи з суми, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2005 року № 848 на 2004 рік, та складає для дитини, одному із батьків або особі, що їх замінює (у разі неможливості надання путівки для санаторно-курортного лікування та оздоровлення) - 62 грн..

Проте, відносно виплати компенсації за 2006 рік, з зазначеним висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
Судом встановлено, що позивачка є постраждалою внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, її дитина - ОСОБА_2., 1996 року народження, також є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі  повної, часткової або тимчасової втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з п.6 ст. 30 Закону України №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, потерпілі діти віком до 10 років забезпечуються путівками разом з одним із батьків або особою, яка їх замінює, за умови, що останні належать до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. У разі  неможливості  надання  путівки  виплачується компенсація  у  розмірі  середньої  вартості  путівки  в  Україні. Порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості визначаються Кабінетом Міністрів України.

Вказана постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2005 року № 848, розраховувалася виключно на 2004 рік та має обмеження дії в часі. Оскільки на 2005, 2006 роки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів України надалі жодних рішень з цього питання не приймали, то відповідно до загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні цього спору має бути застосована саме ст. 30 Закону №796-ХІІ, а не постанова №848.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру компенсації позивачці застосуванню підлягають п. 6 ст. 30 та ст. 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України №848, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Таким чином, рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.

Посилаючись на лист №01.07-04/707 Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Херсонського обласного відділення, в якому повідомляється, що згідно з тендерними закупівлями Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності були придбані путівки до санаторно-курортної зони Трускавець за середньою вартістю: для дорослого з дитиною на 2004 рік - 2936,0 грн., на 2005 рік - 4140,0 грн., на 2006 рік - 3465,0 грн., колегія суддів вважає можливим задовольнити позов в частині виплати компенсації позивачці за не отриману путівку за 2006 рік, в розмірі середньої вартості путівки до санаторно-курортної зони Трускавець, в сумі 3465,0 грн..

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідач повинен виплатити ОСОБА_1, фактично невиплачену компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку за 2004 рік та за 2006 рік, з огляду на середню суму вартості путівки в України на момент виплати.

Грошова компенсація або компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування,  не одержана особою з вини органу виконавчої влади, підлягає відшкодуванню без обмеження будь-яким строком. Тому, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги за 2004 рік заявлені поза межами строку позовної давності, необґрунтованим та таким, що не відповідає діючому законодавству. Оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 2005 року № 848 встановлює розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на 2004 рік для громадян, які належать до першої категорії - 107 грн., для дітей, одному із батьків або особі, що їх замінює (у разі неможливості надання путівки для санаторно-курортного лікування та оздоровлення) - 62 грн., то разом до виплати позивачці за 2004 рік: 107+62 = 169 грн..

Відповідно до п. 4. ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Згідно п. 2, п.3 ч. 205 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє  позовні вимоги.
Із врахуванням наведеного, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову не є обґрунтованим. Судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 30 січня 2008 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ч.1 ст. 195, ч.3 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ч.1 ст.207, ст.254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області - задовольнити частково.
Постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 30 січня 2008 року, по справі за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в інтересах її неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області про незаконну бездіяльність та стягнення невиплачених сум грошової компенсації за невидану санаторну путівку - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позови ОСОБА_1 та ОСОБА_1 в інтересах її неповнолітньої доньки - ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області про незаконну бездіяльність та стягнення невиплачених сум грошової компенсації за невидану санаторну путівку - задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області щодо невидачі ОСОБА_1, та ОСОБА_2., компенсації за невикористану санаторно-курортну путівку - неправомірними.
Зобов'язати  Управління праці та соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області виплатити ОСОБА_1 та її неповнолітньої доньці ОСОБА_2 компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку для осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС за 2004 рік в розмірі 169 грн., та за 2006 рік в розмірі середньої вартості путівки в Україні в розмірі 3465,0 грн..
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її проголошення.

Головуючий:                                     /підпис/
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #4 : 18 Май 2010, 19:46:01 »

  Справа 2-а-1375/2009 р.
БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ
            12.02.2009 року Баштанський районний суд Миколаївської області
         в складі судді Желєзного І.В.
         при секретарі Кирпічовій О.О.
         розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Баштанка справу за позовом ОСОБА_1до управління праці та соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації про визнання дій незаконними та зобов'язання виплатити компенсацію вартості санаторно-курортного лікування,
ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації про визнання дій незаконними та зобов'язання виплатити компенсацію вартості санаторно-курортного лікування. На обґрунтування позовних вимог позивач в заяві та в судовому засіданні зазначив, що відповідно до ст. 20 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, має право на  позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 року №885 „Про розмір та порядок виплати компенсації вартості санаторно-курортного лікування особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2005-2007 роки” розмір компенсації вартості санаторно-курортного лікування для осіб, що належать до 1 і 2 категорії, становить 250 гривень. Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідача на його користь 750 грн. компенсації вартості санаторно-курортного лікування за 2005-2007 роки.
Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що тільки в 2008 року постановою Кабінету Міністрів України за № 885 було визначено розмір компенсації вартості санаторно-курортного лікування. Крім того, відповідно до вказаної постанови компенсація виплачується в разі самостійної організації заінтересованою особою санаторно-курортного лікування, що могло б бути підставою для виплати компенсації за період з 2005-2007 років. При цьому, позивач не надав фінансових документів, які б підтверджували проходження ним самостійного лікування у вказаному періоді.
Дослідивши наявні у справі докази (посвідчення позивача серії НОМЕР_1; вкладку до посвідчення позивача НОМЕР_2; заяву позивача від 11.11.2008 року; лист управління праці та соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації від 14.11.2008 року №7565/05; довідку управління праці та соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації про час звернення позивача з заявами на отримання компенсації санаторно-курортного лікування; статистична довідка управління праці та соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації про кількість осіб, яким надано путівки на санаторно-курортне лікування за період 2005-2008 років та про виплату компенсації середньої вартості путівки), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та є інвалідом ІІІ групи.
В 2005 році в Баштанському районі путівки на санаторно-курортне лікування для осіб, віднесених до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не надавались, компенсація вартості санаторно-курортного лікування, що передбачена п.4 ч.1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  не надавалась.
В 2006 році в Баштанському районі була передбачена 1 путівка на санаторно-курортне лікування для осіб, віднесених до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, компенсація вартості санаторно-курортного лікування, що передбачена п.4 ч.1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не надавалась.
В 2007 році в Баштанському районі путівки на санаторно-курортне лікування для осіб, віднесених до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не надавались, компенсація вартості санаторно-курортного лікування, що передбачена п.4 ч.1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  не надавалась.
 За період з 2004 по 2007 рік позивачем надавались відповідачеві заяви про бажання отримати компенсацію вартості санаторно-курортного лікування з наданням довідки за формою 070-у. В 2004 році позивач отримав вказану компенсацію, а в 2005-2007 роках йому було відмовлено в надані компенсації до встановлення її розміру Кабінетом Міністрів України.
Вказані правовідносини врегульовані п.4 ч.1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2000 року за №800, постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 року за №885.
Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про захист і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, що є предметом судового дослідження, особам, віднесеним до категорії 1 (п.1 ст. 14), надається  позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням  грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Надання путівок та розмір їх середньої вартості визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2000 року №800 затверджено положення  «Про організацію  оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до п.п. 6, 10, 17 якого на основі даних щорічної диспансеризації лікарсько-відбірковими комісіями районних, обласних лікарень і спеціалізованих  диспансерів постраждалим особам,  у тому числі дітям, видається довідка для отримання путівки (форма 070-у),  яка подається за місцем проживання до органів, що організовують оздоровлення. У довідці зазначається діагноз, доцільність санаторно-курортного закладу.  Дані про кількість громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які подали заяви щодо виділення путівок для санаторно-курортного лікування чи відпочинку в наступному році або виплати грошової компенсації, подаються до органів, що організовують оздоровлення до 15 жовтня поточного року. Громадяни, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, забезпечуються путівками на підставі письмової заяви та довідки, зазначеної в пункті 6 цього положення. Крім того, у разі самостійної організації санаторно-курортного лікування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується компенсація середньої вартості путівки у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №885 від 01.10.2008р. встановлено компенсацію за щорічне безплатне санаторно-курортне лікування за 2005-2007 роки в розмірі 250 грн., при цьому за умови підтвердження заінтересованою особою організації самостійно санаторно-курортного лікування.
Положення вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України в частині обов'язковості надання особою, яка має право на компенсацію санаторно-курортного лікування згідно з п.4 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», підтверджуючих даних проведення самостійного санаторно-курортного лікування - суперечить п.4 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  в редакції Закону №230-96-ВР від 06.06.96р., який має вищу юридичну силу відповідно до зазначених постанов Кабінету Міністрів України.
При цьому, виходячи з принципу законності, правила якого викладені в ч.2-4 ст. 9 КАС України, з яких слідує, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, суд застосовує також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Посилання відповідача на постанову КМУ від 01.10.2008 року є необґрунтованими, оскільки приписи вказаного нормативно-правового акта в частині можливості виплати компенсації санаторно-курортного лікування за 2005-2007 роки в разі самостійної організації заінтересованою особою санаторно-курортного лікування і підтвердження казаних обставин документами, не відповідає п. 4 ч.1 ст. 20 «Про захист і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», логіко-граматичне тлумачення якого вказує на те, що особам, віднесеним до категорії 1 (п. 1 ст. 14), встановлена пільга в виді  позачергового щорічного безплатного надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням  грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. При цьому прядок  надання путівок та розмір їх вартості визначається кабінетом Міністрів України. Таким чином законодавець в нормативно-правовому акті вищої сили не передбачав обмеження встановленої пільги (компенсації) в разі фактичного не проходження санаторно-курортного лікування, а закріпив безумовне альтернативне право на отримання компенсації заінтересованою особою.
В зв'язку з цим, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 року за №885 нормою про обов'язковість надання фінансового документа, що підтверджує самостійне проходження санаторно-курортного лікування, значно звужує категорію осіб, яким п.4 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) гарантовано право на отримання компенсації середньої вартості путівки в Україні, - положення цієї норми не застосовується через її невідповідність ст. 20 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Крім того, аналіз чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2008 року за №885, що має зворотну силу, вказує на те, що, по-перше, п.4 ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортних путівок - як загальне правило. Надання грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні - виключення із загального правила та здійснюється лише за бажанням особи, яка має право на путівку, та у зв'язку з відсутністю або малою кількістю таких путівок. По-друге, враховуючи, що компенсація середньої вартості путівки проводиться для кожної категорії осіб, що мають право на безоплатне отримання таких путівок, у твердій грошовій сумі (яка в даному конкретному випадку складає 250 гривень) та не залежить від фактичних витрат особи, яка самостійно пройшла санаторно-курортне лікування, які безумовно є значно більшими, - вимога про обов'язкове понесення такою особою витрат на самостійне лікування є такою, що суперечить принципу справедливості та співмірності понесених особою витрат та отриманої компенсації.
Враховуючи відсутність такої співмірності, компенсація, що є предметом спору, на думку суду, має визнаватись не як компенсація фактично понесених особою витрат на самостійне лікування, - а як компенсація, що надається у зв'язку з незабезпеченням громадянину реалізації його безумовного законного права на позачергове щорічне безплатне санаторно-курортне лікування. Це компенсація незручностей громадянина, пов'язаних з незабезпеченням реалізації його законного права органами, які б мали забезпечити реалізацію такого права громадянина.
На підставі викладеного та ст. 20 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, керуючись. ст.ст. 70-72, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:
         Позов задовольнити.
Визнати відмову управління праці та соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації вартості санаторно-курортного лікування за 2005-2007 роки згідно зі ст. 20 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” - неправомірною.
Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Баштанської районної державної адміністрації провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості санаторно-курортного лікування за 2005-2007 роки в розмірі 750 гривень із розрахунку 250 гривень за кожен рік.
         Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана протягом десяти днів з дня її проголошення.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #5 : 18 Май 2010, 19:51:14 »

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ   
     


 

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 
06 листопада 2008р.   
Київ    
к-15598/07


                                                           

Вищий адміністративний суд України у складі:

 
головуючого судді   
Цуркана М. І.,

суддів   
Бившевої Л. І.,

    
Гашицького О. В.,

    
Мойсюка М. І.,

    
Розваляєвої Т. С. (доповідач у справі),


 

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.10.2004 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.04.2005 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Калуші Івано-Франківської області та Управління праці та соціального захисту населення виконкому Калуської міської ради про стягнення одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за щорічне безплатне надання санаторно-курортної путівки та моральної шкоди,

 

встановив:

 

В серпні 2004 року ОСОБА_1подано позов про стягнення одноразової грошової допомоги як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за щорічне безплатне надання санаторно-курортної путівки та моральної шкоди.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що є особою, потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом ІІ групи, а тому за правилами статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на одноразову компенсацію в розмірі 45 мінімальних заробітних плат, щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат та компенсацію за невикористану путівку на оздоровлення в сумі 70 грн. 00 коп., щорічно, за період 2000-2004 роки. Крім того, позивач вважає, що неправомірними діями відповідачів йому завдано моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.10.2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.04.2005 року, в задоволені позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати і винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, вказуючи на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Калуші Івано-Франківської області зазначило, що спірні рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просило суд касаційної інстанції в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Управління праці та соціального захисту населення виконкому Калуської міської ради заперечення на касаційну скаргу не надало.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Згідно експертного заключення Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії від 05.12.1998 року встановлено, що захворювання ОСОБА_1. пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Згідно висновку МСЕК від 05.04.2000 року його визнано інвалідом 2 групи.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій зазначили, що доводи позивача не відповідають обставинам справи: позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 189 грн. 60 коп. та призначена щорічна грошова допомога на оздоровлення у розмірі 26 грн. 70 коп. на рік, тобто в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836, в межах видаткової частини бюджету; в 2001р. було отримано 70 грн. 00 коп. грошової компенсації за позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортної путівки, у 2003р. використав своє право на щорічне безоплатне надання санаторно-курортної путівки, у 2000р. та 2002р. компенсації не отримував, оскільки з відповідними заявами з цього приводу не звертався, а тому будь-яка заборгованість держави з цих виплат відсутня.

Згідно із ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку щодо відмови в позові в частині стягнення грошової компенсації за позачергове щорічне безплатне надання санаторно-курортної путівки.

Так відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, надаються гарантовані державою компенсації та пільги у вигляді позачергового щорічного безплатного надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 8 Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яке затверджено постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 2000 р. № 800, щодо виділення путівок для санаторно-курортного лікування чи відпочинку у наступному році або виплати грошової компенсації подається відповідна заява.

Як встановлено з матеріалів справи, і не оспорюється позивачем, останній у 2001 році отримав грошову компенсацію, а в 2003 році використав своє право на безплатне санаторно-курортне лікування; з приводу використання зазначеного права у 2000 та 2002 роках позивач до відповідних органів з заявою не звертався.

Що стосується інших позовних вимог, то висновки судів попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного прав на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту і обсягу права, наданого Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи”, є безпідставним.

Відповідно до ч. 1  ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат.

Згідно із п. 1 ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” інвалідам першої та другої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Кабінет Міністрів України не уповноважений вищевказаним Законом зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Таким чином висновки судів першої та апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі.

Водночас порушення судами попередніх інстанцій, які призвели до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, оскільки останній не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Також касаційний суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові в частині стягнення моральної шкоди, не навели мотивів, з яких позов не може бути задоволений.

При новому розгляді справи судам слід врахувати вищезазначені зауваження, а також дослідити та проаналізувати Закони України про Державний бюджет на відповідні роки та розглянути вимоги позовної заяви щодо стягнення одноразової грошової допомоги як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС та допомоги на оздоровлення, застосувавши розміри мінімальної заробітної плати, які були встановлені вказаними законами.

Крім того, вирішуючи даний спір щодо виплати позивачу передбачених законом сум відповідно до ст. 2 КАС України та частини третьої ст. 159 КАС України, необхідно дослідити та дати правову оцінку законодавчим актам, які визначають правосуб'єктність відповідачів, їх права та обов'язки у сфері публічних відносин, чи є вони належними відповідачами по всіх заявлених вимогах.

Також слід врахувати, що з 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, частина третя статті 105 якого зазначає перелік вимог, які може містити адміністративний позов. Таким чином при новому розгляді справи судам слід уточнити позовні вимоги, з врахуванням яких і прийняти рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

 

у х в а л и л а :

 

Касаційну скаргОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.10.2004 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.04.2005 року в частині стягнення одноразової грошової допомоги як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, щорічної допомоги на оздоровлення та моральної шкоди скасувати, а справу направити в цій частині на новий судовий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14.10.2004 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.04.2005 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили  з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.

 
Головуючий суддя   
Цуркан М. І.    
    
 

судді   
Бившева Л. І.    
    
 

    
Гашицький О. В.    
    
 

    
Мойсюк М. І.    
    
 

    
Розваляєва Т. С.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #6 : 18 Май 2010, 19:54:27 »

УКРАЇНА

                                                                                                            Справа №2а-105

                                                                                                                     2008 р.             

 П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

 13 жовтня 2008  року  Первомайський міський суд Луганської області в складі:     

        головуючого судді                                                  Мозолєвої Т.В.                   

                  при секретарі                                                                        Жиляковій Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Первомайську справу за позовом позивача ОСОБА 1 до відповідача Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області  про визнання дій відповідача про відмову у проведенні нарахування недоплаченої частини щорічної грошової допомоги на оздоровлення незаконними, покладення обов’язку перерахувати та доплатити недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення, -

в с т а н о в и в :

Позивач  ОСОБА 1 звернувся до суду з даною позовною заявою, посилаючись на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 1-ї категорії, інвалідом 3-ї групи, що підтверджується посвідченням серії А № 411997, виданим Луганською державною адміністрацією 21.11.2002 року та став інвалідом 2-ї групи з 05.11. 2003 року довідка МСЕК №0043672 (повторне).

Знаходиться на обліку в УПтаСЗН міста Первомайська Луганської області.

На цей час йому стало відомо, що у 2006 році відповідно до Рішення Верховного Суду України від 08.06.2005 року та Рішення Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2006 року положення Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.1996 року № 836 визнано таким, що не відповідає чинному законодавству України і згідно цього Постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.1996 року № 836 порушує його, гарантовані Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України права, звужують обсяг прав та пільг.

Згідно пункту 4 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» Позивачу гарантовано позачергове безплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання за мого бажання грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в України.

Відповідно до статті 48 цього Закону йому передбачена щорічна допомога на оздоровлення у розмірі:

учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат;

постраждалим від Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, інвалідам 3 групи -

чотири мінімальні заробітні плати;

постраждалим від Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, інвалідам 2 групи - п’ять мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати на:

2002 рік становить — 140,00 грн. на місяць;

2003     рік становить — 185,00 грн. на місяць;

2004 рік становить — 237,00 грн. на місяць;

2005     рік становить — 290,00 грн. на місяць;

2006 рік становить — 350,00 грн. на місяць;

2007 рік становить — 400,00 грн. на місяць;

за період з 2002 року по 2007 рік виплати повинна становити:

 

 

           2002 рік -140,00 грн.х  5 мінімальних заробітних плат = 700,00 грн.;

           2003 рік -185,00 грн.  х 4 мінімальних заробітних плат =740,00 грн.

         2004 рік -  237,00 грн. х  5 мінімальних заробітних плат = 1185,00 грн.

         2005 рік -  290,00 грн. х   5 мінімальних заробітних плат = 1450,00 грн.

         2006 рік -  350,00 грн. х   5 мінімальних заробітних плат =1750,00 грн.

         2007 рік - 400,00 грн. х   5 мінімальних заробітних плат =2000,00 грн.

                Всього:                                                                   7825,00 грн.

         На оздоровлення за вказаний період виплачено:                 

2002 р. - 140,00 грн., 2003 р. - 185,00 грн., 2004 р. - 237,00 грн., 2005 р. - 290,00 грн., 2006 р.  - 350,00 грн.,  2007р. - 400,00 грн..

        Недоплата становить: 

За 2002 р.  - 140,00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат - 26,70 грн. = 673,30 грн.;

За  2003 р. -  185,00 грн. х 4 мінімальних заробітних плат - 26,70 грн. =  713,30 грн.;

За  2004 р. -  237,00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат  - 26,70 грн. = 1158,30 грн.;

За  2005 р.  – 290,00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат - 26,70 грн.  = 1423,30 грн.;

За  2006 р.  - 350,00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат - 120,00 грн.  = 1630,00 грн.;

За 2007 р.  -  400,00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат - 120,00 грн. = 1880,00 грн.,

          Згідно до  статті 48  Закону України  «Про  статус  і  соціальний  захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) недоплата щорічної компенсації на оздоровлення за період 2002 - 2007 роки склала: 7478,20 (сім тисяч чотириста сімдесят вісім грн. 20 коп.).

         Управління праці та соціального захисту населення в своїх відповідях пояснює, що в «здійснюють виплату компенсації щорічної на оздоровлення у межах своїх повноважень та відповідно до законів».

        Своїми діями Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради порушує норми частини 3 статті 8, ст. 22 Конституції України (254к 96-ВР), частини 12 пункту 1 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(796-12).

Рішенням від 09.07.2007 року Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю   71   Закону  України  «Про  державний  бюджет  України  на  2007  рік»,  тим  самим підтвердив, що зазначеними вище інституціями знов у грубів формі порушуються права і  свободи   окремим   верст   громадян,   в   даному   випадку   учасників   ліквідації  наслідків Чорнобильської катастрофи.

Положення Законів України «Про бюджет України на певні роки» обмежують конституційні права громадян на соціальний захист, заробітну плату, встановлені законами України пільги, компенсації і гарантії, розміри та порядок їх надання. Зупинення Законом положень інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, суперечить частині другій статті 8, статті 16, частині п'ятій статті 17, частині другій статті 19, частині третій статті 22, частинам першій, четвертій статті 43, частині першій статті 46, статтям 48, 49, пунктам 1, 6 частини першої статті 92, частині другій статті 95 Конституції України (254к/96-ВР).

Підтвердженням неконституційності положень Законів «Про державний бюджет України на певні роки» викладені у Рішеннях Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 (у008р710-99) (справа щодо права на пільги), від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (у005р710-02) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (у007р710-04) (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (у020р710-04) (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій).

У Конституції України ( 254к/96-ВР ) Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України (254к/96-ВР ) право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (у005р710-02 ) (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України (254к/96-ВР) вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Просить суд визнати дії Управління праці та захисту соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області  в частині не донарахування та недоплати щорічної компенсації на оздоровлення противозаконними та стягнути з відповідача  на його користь недоплачену щорічну компенсацію на оздоровлення у сумі 7478,20 грн.

Позивач ОСОБА 1 у судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та уточнив позовні вимоги, відмовився від частини позову про  визнання дій відповідача незаконними та стягнення  на його користь недовиплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2002 р., 2006р., та просив визнати дії УП та СЗН Первомайської міської ради Луганської області щодо відмови у виплати не донарахованої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003р., 2004р., 2005п., 2007р. незаконними, та зобов’язати відповідача доплатити йому щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2003,2004, 2005, 2007 роки в сумі 5359 грн. 90 коп.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилася,  від представника  відповідача Марусєвої  Л.М. надійшла заява, в якій вона просить суд розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги  не визнає, посилаючись на те, що відповідне до ст.. 54 ЗУ «Про  місцеве самоврядування в Україні» є управлінням  виконавчого комітету Первомайської міської ради, а також кінцевим розпорядником бюджетних коштів. Згідно із ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» на УП та СЗН покладений обов’язок здійснення виплати пільговій категорії громадян щорічної грошової допомоги на оздоровлення.

Пунктом 20 ст. 2 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007рік» передбачено, що Законом про Державний бюджет України затверджуються повноваження органів державної влади в здійсненні виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, які надходять на рахунок відповідного органу Державного казначейства. Тому відповідач в здійснення своєї діяльності в частині виплати щорічної грошової допомоги на оздоровлення керується бюджетними нормами, а саме: Бюджетним кодексом України, Законом України «Про державний бюджет України».

Фінансування витрат на виплату допомоги на оздоровлення здійснюється за рахунок коштів органу Державного казначейства, який згідно Положення Про Державне Казначейство України, затвердженим постановою КМУ №1232 від 21.12.2005р., здійснює розрахункове-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, контроль за здійсненням бюджетних повноважень при  зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та  проведенні платежів за цими зобов’язаннями.   

Відповідно до ч.2 ст. 95 Конституції України, виключно Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки визначаються будь - які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків виходячи з фінансових можливостей держави. У ст..2 Законів України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати», які приймались на відповідні роки, зазначено, що до прийняття ВРУ змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, КМУ здійснювати застосування цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

Тому всі виплати, передбачені ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі і щорічна допомога на оздоровлення, здійснювалися відповідачем у розмірах, визначених у  ПКМУ №836 від 26.07.1996р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч.2  ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, визнати дії УП та СЗН незаконними та стягнути недоплачену суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення можливо після визнання незаконними дій ВР та КМУ, оскільки відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством. Тому просить повністю відмовити в задоволенні позовних вимог  ОСОБА 1.

    Дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню.

В суді прийнято без заперечень,  що позивач є особою, віднесеною до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № 411997 (а.с. 3). Позивачу встановлена 2 група інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК (л.с.4). Він має право на щорічну допомогу на оздоровлення в обсязі встановленому законом, передбачену ст. 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. Порядок надання щорічної допомоги регулюється цим Законом. Абз.2 ч.4 ст. 48 вказаного Закону передбачена виплата інвалідам 2 групи допомоги  на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Оскільки дія абзацу 2 ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  зупинена на 2006 р. в частині виплати компенсації і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України №3235-4 від 20.12.2005 р., внаслідок чого відсутні правові підстави вважати порушеними права позивача щодо невиплати відповідачем одноразової щорічної допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати у 2006. Зазначена норма протягом 2001,2002,2003,2004, 2005, 2007 р.р. була чинною і підлягає застосуванню.

Згідно ч.7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати складає:

З 01.07. 2000 року по 31.12. 2001 року -  118 грн. на місяць,

З 01.01.2002 року по 30.06. 2002 року – 140 грн. на місяць,

З 01.07.2002 року по  31.12.2002 року – 165 грн. на місяць,

З 01.01.2003 року по 30.11. 2003 року – 185 грн.,

З 01.12.2003 року 31.08. 2004 року – 205 грн. на місяць,

З 01.09.2004 року по 31.12. 20004 року  - 237 грн. на місяць,   

З 01.01.2005 р. - 262 грн. на місяць, з 01.04.2005 р. – 290 грн., з 01.07.2005 р. – 310 грн., з 01.09.2005 р. – 332 грн.;

з 01.01.2007 р. - 400 грн., з 01.04.2007 р. – 420 грн., з 01.09.2004 р. – 440 грн., з 01.10.2007 р. – 460 грн.

Зі змісту вимог Законів України «Про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2001р.- 2005р. та 2007 р.» не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За таких обставин та з урахуванням вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області повинно  виплатити позивачу щорічну допомоги на оздоровлення за зазначений період, виходячи із суми мінімальної заробітної плати  на момент виплати.

 Позивачем заявлено до стягнення за 2003 р.; 2004р.; 2005р.; 2007р.- 5359,90 грн. з урахуванням виплаченої УТ та СЗН суми допомоги. Позовні вимоги підлягають задоволенню за 2003 р.; 2004р.; 2005р.; 2007р.  у сумі 5359 грн. 90 коп.,  з наступного розрахунку:           

         За 2003р. – 185,00 грн. х 5 =925,00 грн. – 26,70 = 898,30 грн.

         За 2004р. – 205,00 грн. х 5 = 1025,00 грн. – 26,70 грн. = 998,30 грн.

         За 2005р. – 262,00 грн. х 5 = 1310,00 грн. – 26,70 грн. = 1283,30 грн.     

         За 2007р. – 400,00 грн. х 5 = 2000,00 грн. – 120,00 грн. = 1880,00 грн.

Стосовно посилання відповідача на пропущений  позивачем процесуального строку для звернення з позовом до суду, суд вважає, що відповідно до ч.3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи, цим кодексом та іншими законами можуть встановлювати інші строки для звернення до адміністративного суду. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

         На підставі викладеного, керуючись ст. 8,19 Конституції України, ст. 48  Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ст.ст.8, 9, 159-163 КАС  України, -

                                                             ПОСТАНОВИВ:

         Позов позивача ОСОБА 1 задовольнити.
           Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області щодо  відмови у  виплаті ОСОБА 1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003 р.; 2004р.; 2005р.; 2007р. незаконними.
         Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Первомайської міської ради Луганської області доплатити ОСОБА 1 недовиплачену щорічну  грошову допомогу на оздоровлення за 2003; 2004; 2005; 2007 роки  в сумі  5359,90 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.
         Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання заяви на апеляційне оскарження.
         Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з для її проголошення в Донецькому апеляційному адміністративному суді через Первомайський міський суд.

             Суддя Первомайського міського суду                                                 Мозолєва Т.В.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #7 : 18 Май 2010, 19:56:46 »

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
від 27 травня 2008 року N 08/111
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів: Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою І. О. П. про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2007 року справу за позовом І. О. П. до Управління Пенсійного фонду в Старобільському районі Луганської області (далі - УПФ) про перерахунок пенсії, встановила:
У березні 2007 року І. О. П. звернувся до суду з позовом до УПФ про перерахунок раніше призначеної державної та додаткової пенсій, виплата яких передбачена статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон N 796).
У позові зазначав, що він як інвалід III групи внаслідок захворювання пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС отримує державну та додаткову пенсії передбачені статтями 50 та 54 Закону N 796. Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам передбаченим цим Законом і на відмову УПФ привести їх у відповідність з вимогами Закону, позивач просив суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати його усунути зазначені порушення провівши вказані перерахунки.
Постановою Старобільського районного суду Луганської області від 30 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2007 року, позов задоволено.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2007 року касаційну скаргу УПФ задоволено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано і у задоволенні позву відмовлено.
У своїй скарзі І. О. П. порушує питання про скасування постанови Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2007 року і залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 50, 54 Закону N 796. На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права скаржник наводить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2007 року у справі за аналогічним позовом Я. Ю. Г. до УПФ про визнання незаконними дій та зобов'язання провести перерахунок пенсій, якою рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову залишено без змін.
Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів виявила неоднакове застосування судом касаційної інстанції вказаних вище норм права і вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 49 Закону N 796 пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону N 796, яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком.
Згідно зі статтею 50 цього Закону особам, віднесеним до категорії 1, зокрема інвалідам III групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно до статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Як встановлено судами попередніх інстанцій І. О. П. є інвалідом III групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону N 796 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 Закону N 796.
Розрахунок пенсії позивачу проведено відповідачем виходячи із встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" розміру, який складає 19,91 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України N 796, застосуванню при їх обчисленні підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовляючи в задоволенні позву, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що обчислення пенсій повинно проводитися з розміру 19 грн. 91 коп., визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету". При цьому послався на положення статті 54 Закону N 796, згідно якого порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Касаційний суд зазначив також, що застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суперечить вимогам частини третьої зазначеної статті, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком визначений абзацом першим частини першої цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Такі висновки касаційного суду не можна визнати обґрунтованим, а постанову - законною виходячи з наступного.
Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року N 523. Ця Постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України N 796. Пунктом 2 постанови N 1 від 3 січня 2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", всупереч положень статей 50, 54 Закону N 796, Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, вирішуючи даний спір суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону України N 796, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Оскільки Вищий адміністративний суд України помилково скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій його постанова від 6 грудня 2007 року підлягає скасуванню із залишенням без змін судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:
Скаргу І. О. П. задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2007 року скасувати, а постанову Старобільського районного суду Луганської області від 30 березня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 липня 2007 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #8 : 18 Май 2010, 19:59:51 »

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И
27 квітня 2009 року                                         Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
                 головуючого  - Милосердного М.М.,
                 суддів             - Бітова А.І. та  Шляхтицького О.І.,
                 при секретарі - Безсмертній О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про захист права на пенсійне забезпечення,     
В С Т А Н О В И Л А :
У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області (далі УПФ України в Іванівському районі), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області(далі ГУПФ України в Одеській області про визнання права на додаткову пенсію за шкоду нанесену здоров'ю учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС другої категорії з 01 січня 2000 року у розмірі 64 грн. 96 коп., з 01 січня 2001 року у розмірі 74 грн. 63 коп., з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року у розмірі 80 грн. 40 коп., з 01 січня 2004 року у розмірі 85 грн. 40 коп., і з 01 січня 2005 року у розмірі 99 грн. 60 коп. і зобов'язати УПФ України в Іванівському районі з 2000 року провести перерахунок пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як встановлено ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язати відповідачів солідарно сплатити суму недоотриманої пенсії.
В обґрунтування позову зазначалося, що ОСОБА_1, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, має право на додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року в задоволені позовних вимог  ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Приморського районного суду м. Одеси, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2  подана апеляційна скарга в якій зазначено, що постанова суду ухвалена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Йдеться про те, що судом не прийнято до уваги положення ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, встановлюється у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, а також положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування». У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції та винесення нової постанови із задоволенням позовних вимог.
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області.
Крім того, позивач являється учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, що підтверджується посвідченням серії А № 078218 від 30 грудня 1998 року.
Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, нараховувалась та сплачувалась позивачу в період до 01.10.2003 року в розмірі 04 грн. 99 коп. (30 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії в 16 грн. 62 коп., встановленого постановами Кабінету Міністрів України № 342 від 19.03.1996 року та № 831 від 26.07.1996 року)і в період з 01.10.2003 року в розмірі 05 грн. 97 коп. (30 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру пенсії в 19 грн. 91 коп., встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2003 року).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з встановленої Урядом України розмірів мінімальної пенсії за віком, а тому виплата пенсійними органами позивачу надбавки до пенсії  у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, є обґрунтованою.
Однак, з висновком суду першої інстанції щодо правомірності дій відповідачів погодитися не можна з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ст. 49 названого Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч. 1 ст. 51 зазначеного Закону в редакції, що діяла до 01 січня 2008 року, особам, віднесеним до категорії 2, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком.
Із врахуванням наведених положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком є правильним.
Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору. Крім того, це право гарантується ч. 2 ст. 46 Конституції України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, до яких відносяться і пенсії, визначаються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідно до ст. 17 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, як основна державна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Встановлення розміру мінімальної пенсії за віком Кабінетом Міністрів України суперечить наведеним нормам закону.
На підставі ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Із врахуванням наведеної конституційної норми, розмір мінімальної пенсії за віком, з якого має обраховуватися додаткова пенсія позивачу, не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналогічне положення щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком міститься в ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 28 названого Закону мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Будь-якими іншими діючими законодавчими актами розмір мінімальної пенсії за віком не визначається.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо не взяття до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячного підвищення до пенсії.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової пенсії позивачу підлягають застосуванню ч. 3 ст. 46 Конституції України, ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» і ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постанова Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2002 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Безпідставними є і посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної пенсії у вказаному розмірі, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтями 49 і 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо визначення розміру та виплати пенсій.
Відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить про те, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки, позивачеві слід визначати додаткову пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2000 рік в розмірі 216 грн. 56 коп.
Статтею 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2001 рік в розмірі 248 грн. 77 коп.
На підставі ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 рік» (із послідуючими змінами) прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2002 та 2003 роки в розмірі 268 грн.
Статтею 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2004 рік в розмірі 284 грн. 69 коп.
Згідно ст. 1 Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2005 рік» прожитковий мінімум на осіб, які втратили працездатність, затверджено на 2005 рік в розмірі 332 грн.
На підставі викладеного, позивач на протязі 2000 - 2005 років мав право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах:
- з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року - щомісячно у розмірі 64 грн. 96 коп. (216 грн. 56 коп. х 30 процентів);
- з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року - щомісячно у розмірі 74 грн. 63 коп. (248 грн. 77 коп. х 30 процентів);
- з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року - щомісячно у розмірі 80 грн. 40 коп. (268 грн. х 30 процентів);
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року - щомісячно у розмірі 85 грн. 40 коп. (284 грн. 69 коп. х 30 процентів);
- з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року - щомісячно у розмірі 99 грн. 60 коп. (332 грн. х 30 процентів).
При цьому вимоги позивача щодо визнання права на підвищення до пенсії як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії та виплатити вказане підвищення до пенсії підлягають задоволенню за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року, оскільки з 01 січня 2006 року законодавством України було встановлено нові (більш високі) розміри прожиткового мінімуму на осіб, які втратили працездатність, вимоги по яким не заявлено у позовній заяві.
 Враховуючи, що судом першої інстанції при повному встановленні обставин справи порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позивача.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, судова колегія, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 27 червня 2007 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1задовольнити частково.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області провести перерахунок ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком щомісячно:
- з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2000 року - у розмірі 64 грн. 96 коп.;
- з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року - у розмірі 74 грн. 63 коп.;
- з 01 січня 2002 року по 31 грудня 2003 року - у розмірі 80 грн. 40 коп;
- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року - у розмірі 85 грн. 40 коп.;
- з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2005 року - у розмірі 99 грн. 60 коп.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Іванівському районі Одеської області  виплатити ОСОБА_1 недоотриману додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, за період з 01 січня 2000 року по 31 грудня 2005 року.
В задоволенні інших позовних вимог  ОСОБА_1- відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.   
Головуючий: Суддя: Суддя:
Записан

Anvitasa
ТАТЬЯНА
Глобальный модератор
Эксперт
*****

Карма: 142
Offline Offline

Город: Кривой Рог Днепропетровская обл.
Дата рождения ребенка: 21.12.2007
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: По детям войны получено решение ЕСПЧ - теперь очень хАчу денЁг!!!
Сообщений: 1912


Просмотр профиля
« Ответ #9 : 18 Май 2010, 20:02:45 »

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  У Х В А Л А

 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 "29" вересня 2009 р.                               м. Київ                                        К-684/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого, судді -                                Смоковича М.І..

Суддів -                                                   Весельської Т.Ф.,
                                                                       Горбатюка С.А.,
                                                                       Мироненка О.В.,
Чумаченко Т.А.,

 провівши в порядку   письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

  за позовною заявою ОСОБА_4 до Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області про стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2003-2006 роки,

 провадження в якій відкрито за касаційною скаргою  Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2007 року, -

  в с т а н о в и л а:

  У травні 2007 року ОСОБА_4 пред’явив в суді позов до Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області (далі –УПСЗН), в якому просив стягнути недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2003-2006 роки в розмірі 5334 гриві 90 копійок, посилаючись, що йому, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, належить до виплати щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, а відповідач щорічно в 2003-2005 роках виплачував її в сумі 26 гривень     70 копійок, а в 2006 році –в сумі 120 гривень, чим незаконно обмежив розмір цієї виплати.

Постановою Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 24 липня 2007 року ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від                  7 грудня 2007 року постанову суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову УПСЗН щодо виплати допомоги на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 роки. Стягнуто з УПСЗН на користь ОСОБА_4 заборгованість з допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки в розмірі 3579 гривень 90 копійок. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги УПСЗН посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв’язку з чим ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом ІІ групи.

Статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам ІІ групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до частини 7 цієї статті, визначається на момент її виплати.

На момент виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення розмір мінімальної заробітної плати становив: у 2003 році –205 гривень, у 2004 році – 237 гривень, у 2005 році - 332 гривні, у 2006 році - 375 гривень.

Однак, УПСЗН виплатило ОСОБА_4 таку допомогу в 2003-2005 роках в розмірі 26 гривень 70 гривень щороку, а в 2006 році в розмірі 120 гривень, тобто в розмірі, встановленому постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 “Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, всупереч вимогам статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати, розмір такої допомоги встановлено в твердій грошовій сумі.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправними дій УПСЗН та стягнення на користь ОСОБА_4 недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити в їх задоволенні у зв’язку з пропущенням позивачем річного строку звернення до суду за захистом порушених прав, передбаченого частиною 2 статті 99 КАС України.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та, задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний суд обгрунтовано виходив із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами та дійшов висновку, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закони  України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими визначався розмір мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів погоджується й з висновком апеляційного суду про неможливість обмеження позовних вимог річним строком, з огляду на те, що частина 3 статті 99 КАС України передбачає наявність й інших строків для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів. Частиною ж 1 статті 76 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”   від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР встановлено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди (шкоди, спричиненої Чорнобильською катастрофою), заподіяної життю і здоров'ю особи, строком давності не обмежується.


Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, апеляційний суд вірно зазначив, що на цей рік дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати (пункт 37 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”). Закон України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” неконституційним не визнаний та діяв протягом 2006 року, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягала саме постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою передбачено виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідів ІІ групи в розмірі 120 гривень. Оскільки саме в такому розмірі відповідач у 2006 році й виплатив позивачу щорічну грошову допомогу на оздоровлення, то апеляційний суд обгрунтовано відмовив в задоволенні позову в цій частині.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційний суд належним чином дослідив обставини справи та надав їм правильну правову оцінку, що обґрунтована висновком судового рішення та не спростовується доводами касаційної скарги.

         Таким чином, оскаржене рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування чи зміни відсутні.   

Керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Микитівського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.


  Головуючий                                                               

Судді                                                                         Т.Ф. Весельська                                                                                   
Записан

Страниц: [1]   Вверх
  Печать  
 
Перейти в:  

Powered by SMF 1.1.12 | SMF © 2006-2008, Simple Machines LLC | Sitemap Rambler's Top100 ���������� ������
Страница сгенерирована за 0.164 секунд. Запросов: 22.