Лидуня
Член ВГО
Эксперт
   
Карма: 40
Offline
Город: Черкассы
Район: Сосновский
Дата рождения ребенка: 25.05.2006
Статус: Застрахованная (нный)
Стадия процесса: Касация по делу сестры проиграна - мотив - зу 2240 принят раньше, после него был зу о семьях. Апеляция по 2007-2008 выиграна по 2240, касация подана по 2009
Сообщений: 515
|
 |
« Ответ #7291 : 12 Июнь 2014, 22:33:28 » |
|
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Кривенка В.В., суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Замші Тетяни Миколаївни до управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації (далі – Управління), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправною відмови в проведенні перерахунку допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі – допомога), в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року Замша Т.М. звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати допомоги; стягнути недоотриману суму допомоги при народженні дитини в розмірі 2122 грн; стягнути недоотриману суму допомоги з листопада 2007 року по листопад 2010 року у розмірі 22 035 грн; нарахувати та стягнути суму інфляції за весь час прострочення; нарахувати та стягнути 3 % річних від недоотриманої простроченої суми; стягнути на відшкодування моральної шкоди 500 000 грн. На обґрунтування позову послалася на те, що відповідно до положень Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2240-III) вона як мати малолітньої дитини має право на отримання допомоги в розмірі не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, за період з листопада 2007 року по листопад 2010 року. Печерський районний суд м. Києва постановою від 2 листопада 2011 року позов задовольнив частково: визнав дії Управління щодо виплати допомоги в розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 43 Закону № 2240-III, протиправними; зобов’язав Управління здійснити перерахунок та виплату недоотриманих сум допомоги відповідно до статті 43 Закону № 2240-III за період з 21 листопада 2007 року по 21 листопада 2010 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, з урахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив. Вищий адміністративний суд України постановою від 13 грудня 2012 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління щодо відмови виплачувати допомогу за 2007 рік; зобов’язав Управління здійснити перерахунок та виплату допомоги в період із 21 листопада по 31 грудня 2007 року в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до трьох років, відповідно до статті 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-ХII “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 2811-XII). У задоволенні решти позовних вимог відмовив. У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Замша Т.М., посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 43 Закону № 2240-III та статті 15 Закону № 2811-XII, просить постанову Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити. На обґрунтування заяви Замша Т.М. надала постанову Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2013 року (№ К/9991/8428/12), у якій касаційний суд дійшов висновку про те, що у період з 22 травня по 31 грудня 2008 року на відносини щодо виплати допомоги особі, яка застрахована в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, поширювались норми спеціального закону, яким є Закон № 2240-ІІІ.
Натомість у справі, яка розглядається, касаційний суд дійшов протилежного висновку, зазначивши, що виплата допомоги з 22 травня 2008 року має здійснюватись у розмірі, встановленому статтею 15 Закону № 2811-XII, оскільки з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 у законодавстві України виникла колізія норм статті 43 Закону № 2240-III та статті 15 Закону № 2811-XII, а пріоритет має та норма закону, яка прийнята пізніше. Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом положень статті 43 Закону № 2240-III та статті 15 Закону № 2811-XII. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. Суди встановили, що Замша Т.М. має на утриманні малолітню дитину (Замшу Єву Костянтинівну, 21 листопада 2007 року народження), перебуває на обліку в Управлінні як особа, застрахована у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, та отримує допомогу в розмірі, передбаченому частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII. Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. До 1 січня 2008 року – дати набрання чинності Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі – Закон № 107-VI) – правовідносини щодо виплати допомоги регулювалися Законом № 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд), але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Станом на 1 січня 2008 року також діяли Порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі – Порядок-1), та Порядок призначення і виплати допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особам, застрахованим в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13 (далі – Порядок-2). Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, згідно зі змінами, внесеними до статті 13 Закону № 2811-ХІІ, дію цього Закону поширено на всіх осіб, які є учасниками правовідносин, пов’язаних із виплатою допомоги, а згідно зі змінами, внесеними до статті 15 та пункту 3 Прикінцевих положень цього Закону, встановлено розмір допомоги та алгоритм її визначення у 2008–2010 роках. Водночас із Закону № 2240-III було, зокрема, виключено статтю 43. Пункт 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI передбачав, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року. Кабінет Міністрів України постановою від 22 лютого 2008 року № 57 «Питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми» визнав таким, що втратив чинність, Порядок-2 та вніс зміни до Порядку-1, уніфікувавши у ньому умови призначення та виплати допомоги застрахованим та не застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування особам. Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, у тому числі й пункт 25 розділу II зазначеного Закону, згідно з яким із Закону № 2240-III, зокрема, було виключено статтю 43. Таким чином, з часу проголошення Конституційним Судом України Рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію положення статті 43 Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року відновили свою дію попередні редакції статей 13, 15 та пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2811-ХІІ, які діяли до внесення до них змін Законом № 107-VІ. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що у 2008 році внаслідок більш пізнього введення в дію загальної норми, яка визначала розмір допомоги (стаття 15 Закону № 2811-ХІІ в редакції Закону № 107-VI), у законодавстві виникла складна колізія через збіг темпоральної (часової) та змістової колізій, оскільки з 22 травня 2008 року на відносини щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, поширювалися норми законів № 2240-III та № 2811-ХІІ. Долаючи зазначену колізію норм законів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що пріоритетними у застосуванні до відносин щодо виплати допомоги такій особі є норми спеціального закону, яким є Закон № 2240-ІІІ, хоча положення останнього (статті 43) і прийнято у часі раніше.
У справі, що розглядається, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не досліджувала питання застосування касаційним судом наведених норм законів у 2009–2010 роках, оскільки заявник не надав судові рішення, в яких має місце неоднакове застосування цих норм у подібних правовідносинах. Ураховуючи те, що висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, заява Замші Т.М. підлягає задоволенню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд. Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а: Заяву Замші Тетяни Миколаївни задовольнити. Постанову Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
|