Аnn 78 на консиліумі ви з рішення Оріхівського районного суду Запорізької області Справа №2а-17 від 12 березня 2009 року
http://zed.in.ua/node/637 виділили на ступне:
Очень интересно читать, все пункты были для меня новыми. Особенно понравилось, как Судья применяет к спорным отношениям статьи КУ, я так понимаю, именно так и должны судьи её применять, особенно когда мы ссылаемся на нормы КУ – как на нормы прямого действия!
Понравилось, что судья не считает, что после решения суда права мамочки можно дальше нагло продолжать нарушать, как ни в чем не бывало, а считает:
Разом з цим, суд вважає, що право позивача на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років повинно бути захищено і на майбутнє. На такий захист позивач теж має право.
Интереснейшее решение по срокам. Это обоснование нужно ещё перечитать, но мне очень близка мысль Судьи:
Зазначенні положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення – з 9 липня 2007 року. І з цього часу до 01 січня 2008 року, тобто до часу дії Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» взагалі нічого не заважало застосовувати положення ч.1 ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» у тій редакції, якою передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у існуючому розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Тобто положеннями, які містять зміст та обсяг існуючого права позивача на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку без звуження їх змісту та обсягу.
Тут Судья изложил мои не сформулированные мысли. С 01.01.07г. УПСЗН нарушало КУ и у суда есть основание применить нормы КУ - как нормы прямого действия и навести порядок, только для Управлений есть объяснение их действий, а с 09.07.07г. начисление по неконституционным и отмененным и не действующим нормам – это уже просто уголовщина!!! Потому, что с этой даты «взагалі нічого не заважало» УПСЗН начислять, как положено по КУ!!!
Мені також сподобались всі ці моменти. Хочу додати особисто для мене дуже важливу річ.
Позивач не зверталась до ГУ ПСЗН ОДА за досудовим врегулюванням спору. Сроки давності які суддя важає не пропущеними він також на мою думку досить гарно обґрунтував. Зокрема:
Стосовно заперечення представника відповідача про пропущення строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав ще з часу опублікування законів про бюджет в газетах більш ніж рік до звернення до адміністративного суду. Оцінюючи ці заперечення, суд одночасно повинен вирішити питання: чи є пропущення строку звернення до суду, оскільки від вирішення цього питання прямо залежить оцінка заперечень відповідача. І навпаки, з’ясувавши чи повинна була позивач дізнатися про порушення своїх прав ще з часу опублікування законів про бюджет в газетах більш ніж рік до звернення до адміністративного суду, суд вирішить питання: чи є пропущення строку звернення до суду.
Для цього суд зазначає таке.
Відповідно до положень ч.2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В судовому засіданні позивач пояснила, що про порушення своїх прав вона дізналася у 2008 році і підтверджує вона це тим, що саме в 2008 році вона дізналася від людей, з телебачення та преси, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачувалась (надавалась) їй відповідачем у розмірі, меншому ніж встановлений законом прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років, у зв’язку з чим, не виплаченою залишалася різниця, яка складає суму різниці між мінімумом для дітей віком до 6 років та фактичною виплатою.
Законами про бюджет, з часу опублікування яких, на думку представника відповідача, позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав є Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року, опублікований в газетах у грудні 2006 року, «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, опублікований в газетах у грудні 2007 року.
Разом з цим, опублікування законів про бюджет в газетах не є обставиною, яка стверджує час, коли позивач повинна була дізнатися про порушення своїх прав, оскільки немає доказів про те, що позивач довідалась про порушене право саме з цих газет і більш ніж рік до звернення до адміністративного суду.
Окрім того, виконуючи ці Закони України «Про державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку нараховувалось, перераховувалось, виплачувалась (надавалась) позивачу відповідачем у розмірі, меншому ніж встановлений законом прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років, у зв’язку з чим, не виплаченою залишалася різниця, яка складає суму різниці між мінімумом для дітей віком до 6 років та фактичною виплатою.
Тобто, виконуючи обов’язкові до виконання приписи цих обов’язкових Законів України, відповідач допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку нараховував, перераховував та виплачував (надавав) позивачу у розмірі, меншому ніж встановлений законом прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років, у зв’язку з чим, не виплаченою залишалася різниця, яка складає суму різниці між мінімумом для дітей віком до 6 років та фактичною виплатою. Що і є порушення існуючого права позивача на надання існуючої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у існуючому розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
З зазначеного прямо випливає, що саме держава, своїми рішеннями у вигляді обов’язкових законів порушила існуюче право позивача на надання існуючої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Разом з цим, така діяльність держави прямо суперечить змісту і спрямованості цієї ж діяльності і у зв’язку з цим тягне відповідальність держави перед позивачем за не виконаний свій головний обов'язок утверджувати і забезпечувати права і свободи людини.
І тут суд зазначає, що положеннями ч.2 ст.3 Конституції України прямо передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Одночасно з відповідальністю держави, з положень ч.2 ст.3 Конституції України випливає право позивача, як людини, про яку йдеться в цих положеннях, щоб утвердження і забезпечення її прав державою було реальним і дійсним та не тягло за собою ніякого обов’язку позивача вчасно звернутися до суду у випадку порушення державою свого обов’язку утверджувати і забезпечувати її права, а також не тягло ніякої відповідальності (у вигляді втрати судового захисту порушених прав, шляхом відмови у задоволенні адміністративного позову) для позивача у разі пропущення строку звернення до суду позивачем.
Бо неможна уявити, щоб утвердження і забезпечення існуючих прав державою ґрунтувалось на порушенні цих існуючих прав, у тому числі і шляхом фактичного скасування на певний строк існуючого права, а також звуження змісту та обсягу існуючого права.
І неможна уявити, щоб утвердження і забезпечення існуючих прав державою обмежувалося таким застереженням як строк звернення до суду людини, яка вчасно не отримала такого утвердження і забезпечення існуючих прав, тим більше, замість утвердження і забезпечення існуючих прав – отримала пряме порушення цих існуючих прав.
Таким чином, позивач повинна була дізнатися про порушення своїх існуючих прав саме тоді, коли це відбулося – в 2008 році від людей, з телебачення та преси, а до того часу – не повинна була, оскільки мала право без застережень розраховувати на утвердження і забезпечення її існуючих прав Державою.
Оскільки з позовом позивач звернувся у 2008 році, пропущення строку звернення до суду немає.
